суботу, 30 травня 2015 р.

На виконання листа МОНУ від 26.05.2015 № 1/9-259

Всеукраїнський конкурс для старшокласників “ДІТИ УКРАЇНИ – ЄДИНІ. UNITED CHILDREN OF UKRAINE”
ДІТИ УКРАЇНИ – ЕДИНІ
UNITED CHILDREN OF UKRAINE
Всеукраїнський конкурс для старшокласників
Мир. Злагода. Повага до ближнього.
Хочеш бачити свою країну такою? Розкажи всім, як цього досягти
·         Напиши есе на 1 сторінку
·         Надішли на адресу unitedchildrenua@gmail.com
·         Автори 15 найкращих есе візьмуть участь у прес-конференції, яку побачить вся країна, а також відвідають спеціалізований тренінг редакторів провідних ЗМІ країни
50 найкращих творів увійдуть до збірки «Діти України – єдині: до миру через толерантність на порозуміння» («United Children of Ukraine: Creating Peace by Building Tolerance and Understanding»), яку розповсюдять по всій Україні
УМОВИ КОНКУРСУ:
·         Участь у конкурсі можуть взяти молоді люди, що навчаються у старшій школі (10-11 класи) в Україні
·         Предметом конкурсу є твір, створений у жанрі есе, обсягом до 5 тис знаків
·         У творі учасник конкурсу має викласти своє бачення щодо поширення в суспільстві ідей толерантності, взаємоповаги, людяності та примирення
·         Твір має бути надісланий в електронному вигляді (в форматі txt чи doc) на електронну адресу unitedchildrenua@gmail.com не пізніше 23:59 30.06.2015 року
·         У листі на адресу конкурсу кандидат має вказати наступні данні:
·         прізвище та ім’я
·         назву населеного пункту, де мешкає
·         номер школи та клас навчання
·         контактний телефон
·         Переможців визначить журі, що складатиметься з представників провідних ЗМІ, громадських діячів та Міністерства освіти
·         Оголошення переможців здійснюватиметься шляхом оприлюднення на сторінці проекту на сайті УКМЦ 25.07.2015 року

Організатор конкурсу: Український кризовий медіа-центр (www.uacrisis.org)

понеділок, 18 травня 2015 р.

На виконання доручення Адміністрації Президента України від 12 травня 2015 року 02-01/2250

Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 року № 431 «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років» 17 травня 2015 року в Україні був відзначений День пам’яті жертв політичних репресій.
З метою збереження історичної пам’яті українського народу та утвердження історичної справедливості як фундаментальних засад формування високорозвиненого українського суспільства були проведені пропагандистські заходи, організатори та учасники яких доводили, що державна влада та громадськість України засуджує всі без винятку тоталітарні режими, будь-які агресії як категорично неприйнятні у цивілізованому світі.
17 травня 2015 р. за дорученням АПУ керівникам органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій району було приспущено Державний Прапор України на адміністративних спорудах; проведено меморіальні заходи, зокрема церемонії покладання вінків та квітів до пам’ятників, пам’ятних місць, місць загибелі та поховання репресованих.

У загальноосвітніх навчальних закладах Донецької області впродовж травня 2015 р. будуть проводитися вечора пам’яті та конференції учнівської молоді, присвячені вшануванню жертв масових політичних репресій 1937-1938 рр.
Пам’ятний знак у м. Маріуполі

У 1937 році у м. Маріуполі було репресовано близько 35 тис. чоловік - інженерів, вчителів, військових, моряків, робітників, селян, серед яких переважали німці та греки.


Додаток 1
до листа Дон облІППО
від 18.05.2015 № 82/17


МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ
ЩОДО ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ


Масові політичні репресії тоталітарної доби у шкільному курсі історії України традиційно розглядаються як породження сталінського режиму (20-і – початок 50-х рр. ХХ ст.). Тому у 2015-2016 н.р. методичним службам та учителям історії доцільним буде звернути увагу на розробку дидактичних матеріалів уроків за темами:
1. Рівень стандарту: Т.6. «Соціально-економічні перетворення в Радянській Україні  (1929—1938 рр.)»
Зміст навчального матеріалу: Масові репресії. «Великий терор». Пропагандистський ідеал радянської людини. Зміни у масовій психології та свідомості населення.
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів: Учень/учениця вміє аналізувати, узагальнювати факти щодо причин та наслідків процесу закріплення радянської влади, обґрунтовувати власну позицію з цього питання, викладати її у формі усної відповіді та історичного есе; визначати та обґрунтовувати зв’язки між закріпленням радянської влади і масовими репресіями в Україні та зрушеннями у масовій психології.
2. Академічний рівень: Т.6   «Україна  в  1929 – 1938 рр.»
Зміст навчального матеріалу: «Великий терор». Судові процеси. «Шахтинська справа». «Спілка визволення України». Масові репресії та їх жертви. Утвердження тоталітарного режиму в Україні. Зміни  у масовій психології та  свідомості населення під впливом терору і соціальної демагогії.
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів: Набуваючи предметних компетентностей,  учень/учениця вміє на основі критичного  аналізу та інтерпретації альтернативних джерел інформації виділяти та пояснювати характерні ознаки процесів закріплення радянської влади в Україні, одержавлення суспільного життя, утвердження тоталітарного режиму; обґрунтовувати зв’язок між причинами, сутністю, значенням та наслідками  процесів закріплення радянської влади в Україні та утвердженням тоталітарного режиму, зрушеннями  у свідомості та психології населення; правильно застосовувати та пояснювати  на прикладах поняття та терміни  тотальний контроль, масові репресії, «розстріляне відродження», «великий терор», тоталітарний режим.
3. Профільний рівень: Т.7. «Соціально-економічні та політичні  перетворення  (1929 – 1938)»
Зміст навчального матеріалу:  Політична система. Основні риси тоталітарного режиму. Комуністична партія – ядро  тоталітарної системи. Одержавлення партійного апарату. Ідеологізація суспільного життя.  Контроль за засобами масової інформації. Культ вождя. Масові репресії – невід»ємний елемент сталінської системи управління. «Шахтинська справа», «Спілка визволення України». Ідеологія на службі терору. Соціально-психологічні наслідки терору. 1930-х рр.
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів: Набуваючи предметних компетентностей,  учень/учениця уявляє структуру та  механізм дії політичної системи Радянського Союзу  30-х рр.; вміє аналізувати, спираючись на знання із всесвітньої історії, основні риси тоталітарного режиму, розуміти місце і роль ВКП(б) в політичній системі держави; характеризувати культ особи; пояснювати причини одержавлення партійного апарату; визначати причини і наслідки ідеологізації суспільства; усвідомлювати причини і і соціально-психологічні наслідки терору 30-х рр.
Під час вивчення історії періоду радянської модернізації потрібно опрацювати поняття масові репресії, «великий терор», тоталітарний режим. Учні повинні усвідомити, що тоталітаризм як форма політичного режиму не припускає будь-яких проявів вільнодумства, опозиційності.  Засобом забезпечення монополії ЦК ВКП(Б) над периферією (досягнення беззастережної покірливості керівництва національними республіками та областями, посилення централістських засад організації СРСР) стали масові репресії. Численні «шкідницькі» терористичні організації, за участь в яких під час «великого терору» люди розплачувались життям, були сфабриковані працівниками НКВС.
Також слід звернути увагу на історичні події та особистостей:
- «Шахтинська справа» (8 травня – 5 липня 1928 р.). Відкритий судовий процес над спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, звинувачених  у змові з колишніми власниками шахт, які емігрували до Польщі, Франції, руйнували шахти, заводи. 23 підсудних були визнані винними в участі у «шкідницької організації», саботажах, диверсіях. З них 5 було розстріляно (В. Юсевич, С. Будний, М. Кржижанівський, М. Горлецький, М. Бояринов).
- ІІІ Всеукраїнський православний собор (січень 1930 р.). Внаслідок репресій (митрополит М. Борецький засланий до таборів) було прийнято рішення про саморозпуск Української автокефальної православної церкви.
- Судовий процес над Спілкою визволення України (березень-квітень 1930 р.). 45 осіб були звинувачені у підготовці антирадянського заколоту, зокрема, діячі доби УНР С.Єфремов, заступник голови Центральної Ради; В. Чеховський, голова Ради народних міністрів, були засуджені до 10 років таборів.
- Справа «Українського національного центру» (1931 р.). У причетності до «шкідницької організації» було звинувачено 50 осіб, зокрема діячі УНР доби Центральної Ради В. Голубович, П. Христюк, інші члени УСДРП, УПСР. До слідства притягнутий М. Грушевський
- Самогубство письменника М. Хвильового (13 травня 1933 р.), наркома освіти УСРР М. Скрипника (7 липня 1933 р.). Ці видатні діячі духовно-культурного відродження українського народу 20-х рр. ХХ ст. не витримали цькування, звинувачень у буржуазному націоналізмі.
- Справа «Української військової організації» (1933 р.). У причетності до цієї «шкідницької організації», сфабрикованої ОДПУ, був звинувачений О. Шумський, націонал-комуніст, колишній нарком освіти доби українізації (1924-1927 рр.)
- Лютнево-березневий 1937 р. пленум ЦК ВКП(б); рішення політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 р. «Про антирадянські елементи», що поклали початок «великої чистки».
- Масове знищення партійних кадрів (1937 – 1938 рр.) Із 62 членів ЦК КП(б)У було репресовано 55 осіб, зокрема С. Косіор. Всього було репресовано 37% членів КП(б)У або 170 тис.осіб.
- Знищення військових кадрів, зокрема розстріл командуючого військами Київського військового округу І. Якіра; судовий процес над Ю. Коцюбинським (березень 1937 р.) Ю. Коцюбинський був звинувачений у створенні троцькістського центру та розстріляний.
Водночас слід зазначити, що у травні 2015 р. згідно з календарно-тематичним плануванням на 2014-2015 н.р.  роль політичних репресій як інструмента антиукраїнської політики тоталітарних режимів впродовж ХХ ст. може бути висвітлена під час проведення уроків з історії України (10-й клас) за темою «Наш край у 1900—1939-х роках».
Під час підготовки до уроків учителі історії можуть використовувати матеріали серії книг «Реабілітовані історією», результати досліджень науковців В.Ф. Бурносова, З.Г. Лихолобової та ін., опубліковані в  науковому щорічнику «Нові сторінки історії Донбасу» (кн.6-12). Корисним буде ознайомлення з монографією Лихолобовою З. Г. «Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30 х років в Україні» (1996 р.).
Ознайомлення з цими публікаціями допоможе учителям донести до школярів правдиву інформацію про соціально-психологічну ситуацію в Донецькому регіоні у 30-ті рр. ХХ ст., яку американський історик Куромія в монографії «Свобода і терор у Донбасі» характеризував так: «Цей регіон став притулком для багатьох пошукачів свободи – куркулів, білогвардійців, служителів культу, голодних селян… Ці «колишні» люди відчували невдоволення і сумніви щодо існуючого ладу, можливостей розвитку промисловості… В центрі Донбас викликав політичну недовіру».
Аналізуючи причини невдоволення мешканців Донеччини комуністичним керівництвом на повсякденно-побутовому рівні, учні мають звернути увагу на:
1) Погіршення ситуації з забезпеченням населення продуктами харчування. Так, за бюджетними обстеженнями 1937 р. на кожного члена сім’ї в містах Донецької області споживалося продуктів менше, ніж у 1927 р., зокрема продуктів тваринного походження – вдвічі.
2) Зростання виробничого травматизму. Внаслідок форсованої індустріалізації, під тиском планового пресингу у 30-ті рр. ХХ ст. у вугільній промисловості на кожну тисячу робітників припадало 2,9 смертних випадків.
3) Переселення у міста та шахтарські селища Донеччини селян, які засуджували примусову колективізацію.
4) Незгода представників інтелігенції, господарників, деяких партійно-державних працівників з офіційною ідеологією, протест проти антидемократичних, авторитарних способів управління державою, партією, господарством. Так, в архівах збереглися слідчі справи директорів великих заводів. Невдоволений опікою з боку партійних органів, директор Макіївського заводу Г.Гвахарія говорив: «Нам довіряють, не довіряючи». Керівник тресту «Чистяків вугілля» І. Я. Антонцев засуджував репресії проти спеціалістів вугільної промисловості: «Будуть ще знімати людей, але видобуток від цього не збільшиться».
Опозиційні настрої мешканців Донеччини, безумовно, були відомі сталінському керівництву. Тому наслідки «великого терору» для регіону були нищівними. За підрахунками З.Г. Лихолобової,  у 1937-38 рр. жертвами політичних репресій стали понад 40 тис. мешканців Донеччини, не менше 2/3 з них було розстріляно. Згідно з висновками науковців, понад 40% потерпілих становили промислові робітники, 33% – інженерно-технічні працівники і службовці, 6% – вчителі та медики, 4% – керівники підприємства та установ.
Для того, щоб людина була репресована, достатньо було у минулому належати до куркулів, поміщиків, підприємців. За статистичними звітами управління НКВС УРСР в 1937 р. в Донецькій області було заарештовано 14832 колишніх куркулів, що складало 54,8% від загалу заарештованих в області. Також у 1937 р. в області було заарештовано 6503 осіб, які раніше належали до привілейованих верств населення – поміщиків та підприємців (24% від загалу заарештованих).
У Донецькому регіоні здійснювався жорстокий тиск на православну церкву, яка в містах Донбасу була фактично зруйнована ще до початку «Великої чистки». В 1937 р. репресії вже спрямовувалися головним чином проти сільської церкви.
Метою «великого терору» було не лише усунення небезпеки з боку потенційних противників сталінського режиму, але й залякування інших прошарків населення. У свідомість пересічних громадян наполегливо втілювався «образ внутрішнього ворога».



пʼятницю, 15 травня 2015 р.

На виконання листа Міністерства освіти і науки України від 12.05.2015 р. № 1/9-238


Згідно з листом Міністерства освіти і науки України "Щодо проведення єдиного уроку пам'яті 18 травня 2015 року"  та з метою вшанування  71-ї річниці депортації кримськотатарського народу, збереження історичної пам'яті, громадянського виховання, національного примирення рекомендується провести в загальноосвітніх навчальних закладах Донецької області єдиний урок пам’яті, 
Під час організації та проведення уроку педагогічні працівники (заступники директорів з виховної роботи, класні керівники, учителі історії та правознавства) мають керуватися методичними рекомендаціями, розробленими Українським інститутом національної пам’яті. 

УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ
до Дня боротьби за права кримськотатарського народу –
71-ї річниці депортації кримських татар 18 травня

Вступ
Історична довідка
Редакційні рекомендації ЗМІ
Фахівці з питання
Корисні посилання

Вступ
Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один з найбільших злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Понад 20 років в СРСР повністю заперечувався злочинний характер цих дій. Хоча ще 1967 року парламент Радянського Союзу визнав необґрунтованими звинувачення всіх кримських татар у співпраці з німцями, вони до самого краху комуністичного тоталітаризму так і не отримали права повернутися на історичну батьківщину.
Анексія Криму Російською Федерацією у березні 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Окупаційна адміністрація Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-і роковини депортації кримські татари відзначали в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції та під наглядом гелікоптерів.
Протягом 2014 року понад 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами т.зв. «Республіки Крим».
В таких умовах як вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, так і демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.

Історична довідка
Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану. 
Наступного дня, 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.
Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвили до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.
Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.
В ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.
Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, певна частина кримських татар в дорозі загинула. Кількість таких за офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Втім, навіть радянська статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.
Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.
Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
Звичайним явищем були втечі з місць заслання. Особливого масштабу це явище набуло 1948 р., коли втекло 8692 кримських спецпоселенця, з яких було затримано 6295 і притягнуто до відповідальності 2645 осіб. Уряд уже 21 лютого 1948 р. спеціальною постановою «Про заслання, висилку і спецпоселення» зобов’язало МВС встановити режим повного припинення втеч. 28 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом «Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» встановлювала довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років – за переховування.
Радянський уряд 5 липня 1954 р. зняв з обліку спецпоселенців, які не досягли 16 років, а також молоді, яка прийнята на навчання до навчальних закладів. 13 липня 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР відмінила свій указ від 26 листопада 1948 р. про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання.
Відселені з Криму кримські татари звільнені із спецпоселень на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. без права повернення в місця, звідки вони були вислані, та без повернення конфіскованого майна. Постанова Ради Міністрів УРСР від 15 грудня 1956 р. про розселення татар, німців, греків, болгар та вірмен, що раніше мешкали на території Кримської області і поверталися з місць поселення, визнавала неприпустимим їх повернення у Крим, а також вважала «недоцільним» розселення їх у Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях.
Незважаючи на половинчастість ухвалених рішень, вони все-таки полегшили громадянське становище депортованих, позбавивши їх принизливих формальностей обліку. Це давало можливість і для переселення в інші місцевості СРСР, якою поодинокі депортовані змогли скористатися.
Політичні акції кримських татар (петиційна кампанія, створення політичних організацій, акції протесту, тощо) привели до ще одного політичного успіху. 5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укоріненням кримських татар в Узбекистані. У січні ж 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР відмінила заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на колишні місця їх проживання.
У період після Указу 1967 р. державні органи СРСР та УРСР вдалися до іншої тактики проти повернення депортованих народів у Крим. Основним знаряддям її став контроль за поверненням у Крим колишніх депортованих осіб за допомогою інституту прописки (реєстрації). Особам, які намагалися повернутися на законних підставах, органи внутрішніх справ утруднювали або й унеможливлювали придбання житла. Також вони ускладнювали процес прописки або відмовляли в ній. Будь-які прояви протесту, спровоковані цими діями, неухильно переслідувалися судовими органами.
Починаючи із 1968 р. розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. В кінці 1960-х – на початку 1970-х рр. цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки саме прибули самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980-х рр. в Криму проживало приблизно 7 тис. кримських татар.
14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав», а 7 березня 1991 року – Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.
Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

Редакційні рекомендації ЗМІ
1. Прикметник кримськотатарський та споріднені з ним пишуться виключно разом, а не через дефіс. Це правильно з граматичної точки зору та історично коректно.
2. Самоназва кримськотатарського народу – киримли або кримли, що може бути адекватно перекладено як кримці. Не слід плутати це поняття з терміном кримчани, що означає всіх жителів Криму безвідносно до національності, та кримчаки – назвою окремого етносу, корінного народу України, який проживає в Криму.
3. Уживати поняття татари на означення саме кримських татар науково некоректно. Це приблизно те саме, що замість українці казати східні слов’яни.

Фахівці з питання
Гульнара Бекірова, Кримський інженерно-педагогічний університет
Сергій Громенко, Український інститут національної пам’яті
Богдан Короленко, Український інститут національної пам’яті
Олександр Лисенко, Інститут історії України НАНУ

Корисні посилання

Художній фільм «Хайтарма» / Україна, 2012, реж.: Ахтем Сеітаблаєв

Бекирова Г. Изгнали всех бессудно и бесправно // http://www.forumn.kiev.ua/2011-108-05/108-10.html
Бекірова Г. Питання депортації татар з Криму залишається дискусійним // http://zaxid.net/news/showNews.do?gulnara_bekirova_pitannya_deportatsiyi_tatar_z_krimu_zalishayetsya_diskusiynim&objectId=1122777
Бекірова Г. Сторінки кримської історії. «Спецпереселенці не мають права...» // http://ua.krymr.com/content/article/26780808.html
Бугай Н. Депортация народов // http://scepsis.net/library/id_1237.html
Вересень М. Наша земля // http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/nasha_zemlya.html
Головченко В. Депортація кримськотатарського народу 1944 р. – прояв злочинної сутності національної політики сталінізму // http://www.memory.gov.ua/publication/deportatsiya-krimskotatarskogo-narodu-1944-r-proyav-zlochinnoi-sutnosti-natsionalnoi-pol
Громенко С. Вітчим народів. Навіщо Сталін виселив давні етноси Криму // http://gazeta.dt.ua/history/vitchim-narodiv-navischo-stalin-viseliv-davni-etnosi-krimu-_.html
Документи щодо депортації з Криму представників кримськотатарського та інших народів у 1944 р. // http://www.memory.gov.ua/publication/dokumenti-shchodo-deportatsii-z-krimu-predstavnikiv-krimskotatarskogo-ta-inshikh-narodiv
Зайцев Ю. Друга світова і «остаточне вирішення кримськотатарського питання» // http://incognita.day.kiev.ua/druga-svitova-i-ostatochne-virishennya-krimskotatarskogo-pitannya.html
Зайцев Ю. У депортації. Боротьба за відновлення прав // http://incognita.day.kiev.ua/u-deportacziyi-borotba-za-vidnovlennya-prav.html
Кіпіані В. Киримли – це татари з Криму // http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/05/17/ 38808/
Лисенко О. Як депортували кримських татар у 1944 р.? // http://klio.org.ua/Statti/Oleksandr-Lisenko.-YAk-deportuvali-krimskih-tatar-u-1944-r.html
Семена М. Депортація: другий акт трагедії // http://incognita.day.kiev.ua/deportacziya-drugij-akt-tragediyi.html
Унікальні фото депортованих кримських татар // http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2014/ 05/ 16/142923/

вівторок, 12 травня 2015 р.

На виконання доручення АПУ від 01.05.2015


Курс «Всесвітня історія».
Тема № 1. Друга світова війна. Світ після Другої світової війни.
Урок № 4 «Окупаційний режим та Рух Опору на окупованих територіях»
Клас: 11-й кл.
Очікувані результати:
Шановні учні! На цьому уроці ми маємо розглянути наступні питання: 1.Особливості окупаційного режиму на окупованих територіях. 2.Особливості Руху Опору на окупованих територіях, його політична орієнтація та форми боротьби.
Після ви зможете:
·Застосовувати та тлумачити поняття і терміни: “новий порядок”, Рух Опору, Голокост, колабораціонізм.
·Аналізувати особливості окупаційного режиму та Руху Опору на окупованих територіях,  його політичну орієнтацію та форми боротьби.
· Порівнювати форми  Руху опору в Радянському Союзі та інших окупованих країнах.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Література: Щупак І.Я. Всесвітня історія. Новітній період (1939-2011 гг.): підручн. для 11 кл. загальн. навч. закладів. - Запоріжжя: Прем'єр, 2011.
Хід уроку
I. Актуалізація опорних знань учнів з теми «Перший період Другої світової війни (1939-1941 рр.)», Другий період Другої світової війни (1941-1942 рр.)», курс «Всесвітня історія».
Шановні учні! Згадайте матеріал попередніх уроків та знайдіть відповіді на питання, що пов’язані зі «здобуттям нового життєвого простору» нацистською Німеччиною:
1. Коли відбувся аншлюс Австрії, або «воз’єднання Австрії з рейхом»?
2.Як нацистське керівництво Німеччини вирішило долю земель Чехо-Словаччини після вступу до цієї країни гітлерівських військ 15-16 березня 1939 р.?
3.1 вересня 1939 р. почалася Друга світова війна. Згадайте європейську країну, напад на яку нацистської Німеччини вважається початком Другої світової війни.
4.На яких умовах після поразки Франції було укладене перемиря в Компєні (22 червня 1940 р.)?
5.Які європейські країни, крім вищезгаданих Польщі та Франції, були окуповані військами нацистської Німеччини під час кампаній 1939-1940 рр.?
6.Якими були результати балканської кампанії (німецький план «Маріта») весною 1941 р.?
7.Коли без оголошення війни Німеччина а її союзники напали на СРСР? Перелічіть республіки Радянського Союзу, що були окуповані німецькими військами протягом 1941-1942 рр.

Перевірте себе:
1.Введення німецьких військ на територію Австрії було здійснено 13 березня 1938 р. Аншлюс Австрії був підтверджений референдумом у квітні 1938 р.
2.Після вступу німецьких військ у Чехо-Словаччину  на її території було утворено: а) рейхспротекторат Богемія і Моравія (16 березня 1939 р., безпосередньо у складі рейху), б) Словаччина, де правили місцеві колабораціоністи.
3.1 вересня 1939 р. нацистська Німеччина напала на Польщу. Після її поразки польські землі були включені до складу третього рейху. Більша частина Польщі ввійшла до складу генерал-губернаторства (генерал-губернатор Ганс Франк), район Катовіце й область Ольса – до провінції Сілезія, райони Зудауен і Цихенау – що провінції Східна Пруссія.
4.Після військової поразки Франції було укладене перемир'я в Комп'єні, за умовами якого країна була поділена на окуповану (північ) та не окуповану (південь) територію. На півдні Франції був створений колабораціоністський уряд на чолі з Петеном, який знаходився у курортному містечку Віші (Вішістська Франція).
5. Протягом 1940 р. були окуповані: Данія (операція «Навчання на Везері», 9 квітня 194 р.), Норвегія (операція «Навчання на Везері», 9 квітня – 1 червня 1940 р.), Нідерланди (план «Гельб», перша частина «Розтин серпом», 15 травня 1940 р.), Бельгія (план «Гельб», перша частина «Розтин серпом», 28 травня 1940 р.)
6.План «Маріта» передбачав кидок німецьких військ та їх союзників угорців, болгар, італійців з Болгарії до Егейського морю. Внаслідок бойових дій 17 квітня 1941 р. капітулювали югославські війська. На території колишньої Югославії  було створено королівство Хорватія ( король – італійський герцог Аймоне Сполетський). В Сербії було встановлено німецьке військове правління. Далмація, Любляна і Чорногорія відійшли до Італії, Західна Македонія – до Болгарії, Нижня Штирія і Крайна – до Німецького рейху.
Німецькі війська окупували Грецію. Її столиця Афіни пала 27 квітня 1941 р. На території Греції діяли німецька та італійська військові адміністрації.
7.22 червня 1941 р. нацистська Німеччина та її союзники (Румунія, Італія, Словаччина, Угорщина, Фінляндія)  нападають наСРСР. Військові невдачі Червоної армії у червні 1941 – листопаді 1942 рр. привели до окупації Української РСР, Білоруської РСР, західних областей Російської РФСР (Смоленська, Брянська, Орловська, Курська, Білгородська та ін.). Також були зайняті Литва, Латвія, Естонія, Молдавія.
Шановні учні! Пропонуємо вам знайти країни, що постраждали від німецької агресії, на історичній карті

 ІІ. Повідомлення теми, дидактичної мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.
Шановні учні! Прочитайте висловлювання А. Гітлера, очільника Німецького рейху:
«Хіба є на світі хоч одна нечиста справа, хоч одна безсоромність будь-якого сорту, насамперед, у галузі культурного життя народів, в якій не був би замішаний принаймні один єврей? Як в усякому гнійнику знайдеш черв'яка або його личинку, так в усякій брудній історії неодмінно зіштовхнешся з єврейчиком».
З книги А. Гітлера "Майн Кампф".

«Слов'яни повинні працювати на нас, а в разі, якщо вони нам більше не потрібні, нехай вмирають. Щеплення та охорона здоров'я для них зайві. Слов'янська плодючість небажана ... освіта небезпечна. Достатньо, якщо вони будуть вміти рахувати до ста ... кожна освічена людина - це наш майбутній ворог. Слід відкинути всі сентиментальні заперечення. Потрібно управляти цим народом із залізною рішучістю.»
З директиви А. Гітлера А. Розенбергу про введення в дію Генерального плану «Ост» (23 липня 1942 р.)
Питання:
1.Охарактеризуйте ідеологічні основи нацистської політики на окупованих територіях.
2.З урахуванням прочитаного, спираючись на знання про Другу світову війну, отримані зі спогадів родичів, засобів масової інформації, зробите припущення про долю єврейського та слов’янського населення окупованих територій.
3.Уявіть собі, що ви опинились серед населення окупованих територій. Яку лінію поведінки відносно представників німецької окупаційної влади ви би обрали?
Коментар вчителя: ідеологічною основою нацистської політики на окупованих територій було:
- расова ідеологія (вивищення арійців, навішування ярлика «недолюдей» на євреїв, циган, слов’ян);
-потреба звалити на когось провину за поразку у Першій світовій війні 1914-1918 рр. («єврейсько-марксистські листопадові зрадники»);
- пошуки супротивника, образ якого може обєднати німців (єврей, циган, слов'янин = уособлення зла).

ІІІ. Вивчення нового навчального матеріалу.
           3.1.         Нацистський «Новий порядок» у Європі
           Шановні учні! Опрацюємо поняття:
«Новий порядок» - режим, встановлений у загарбаних країнах Європи нацистським керівництвом Німеччини, який передбачав територіальний поділ світу, ліквідацію суверенітету незалежних держав і врешті-решт – встановлення світового панування.
В економіці: економіка окупованих країн була підпорядкована інтересам Німеччини. Велика кількість устаткування, сировини, сільськогосподарської продукції вивозилася до Німецького рейху.
У соціальній сфері:  Були скасовані всі соціальні завоювання найманих робітників. Збільшувався робочий день, була заборонена діяльність профспілок та політичних організацій. За невиконання наказів окупаційної влади людей розстрілювали або кидали їх до в'язниць. У травні 1941 р. чисельність іноземних робітників, вивезених до Німеччини, досягла 3,1 млн. чол.
У політиці: ліквідація незалежності і суверенітету європейських країн  всіх демократичних здобутків ХІХ – початку ХХ ст. Для утримання населення окупованих територій в покорі широко використовувалася система заручництва і масових екзекуцій. Символами цієї політики було повне знищення жителів м. Орадур у Франції, Лідице в Чехо-Словаччині, с. Хатинь у Білорусі. В Європі було створено мережу концтаборів, в яких ревнителі «нового порядку» організували планомірне винищення людей. Лише в Освенцімі за роки війни було винищено понад 4 млн. чол.
А зараз згадаємо, що націонал-соціалісти ще в 20-ті рр. ХХ ст. намагалися спрямувати ненависть німців на «недолюдей» - євреїв, циган, словян.
Голокост (грецьк. «спалення») -  знищення представників єврейського народу в роки Другої світової війни внаслідок цілеспрямованої расової політики націонал-соціалістичного керівництва Німеччини та її союзників.
У 1942 р. керівництво Німеччини прийняло рішення про початок фізичного знищення всіх євреїв у Європі. По всій її території запрацювали «фабрики смерті» - концентраційні табори, найбільшими з яких були Освенцім, Майданек, Треблінка на території Польщі; Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен і Равенсбрюк у Німеччині; Маутхаузен в Австрії. В них було знищено 6 млн. осіб єврейської національності.
Розглянемо  більш розгорнуто проблему Голокосту.
У 30-ті рр. ХХ ст. расовий антисемітизм став основою державної політики та офіційної ідеології Третього рейху (Німеччини). 15 березня 1935 р. були прийняті так звані Нюрнберзькі закони. Згідно закону про громадян євреї втратили громадянську рівноправність. За законом про захист німецького народу і німецької честі були заборонені змішані расові шлюби і позашлюбні стосунки між євреями та громадянами німецької крові. Нова хвиля репресій проти євреїв розпочалася у 1938 р. Євреям видають нові паспорти, доповнені літерою «J». До імен євреїв обов’язково додають Сара або Ізраель. Євреям-лікарям забороняється практикувати. Близько 17 000 польських євреїв, які жили в Німеччині, було вислано. Після замаху на посольського радника фон Рата в Парижі, який вчинив 17-річний син насильно депортованого Г. Грінспан, по всій Німеччині організовуються погроми ( з 9 на 10 листопада 1938 р. – «Кришталева ніч». Погроми супроводжувалися руйнуванням синагог, арештами євреїв (26 тис. осіб). Були розграбовані підприємства, що належали євреям.
Після того, як почалася Друга світова війна, євреї Польщі (1 млн. 800 тис. осіб) були виселені в гетто, а в Західній Європі почалася реєстрація євреїв і вилучення їх власності.
Війна дозволила нацистам відкинути ті обмеження, які стримували їх у мирний час: тепер можна було не рахуватися з світовою громадською думкою. Вже у вересні 1939 року Рейнхард Гейдріх, начальник Головного управління імперської безпеки, розіслав директиви, що визначали принципи поводження з євреями на окупованих територіях Польщі. Він прямо вказував, що євреїв з сіл і маленьких містечок слід зосередити у великих містах, щоб поселити їх в гетто; а також організувати єврейські поради - юденрати, які відповідатимуть за виконання наказів німецької влади.  Історики зазначюь, що в цей період серед нацистів ще панувала ідея примусової еміграції євреїв за межі Рейху, а не їх винищення.
В захоплених польських містах німці піддавали євреїв жорстоким знущанням. Солдати спеціальних підрозділів СС, доданих частинам вермахту, підпалювали синагоги та єврейські будинки - іноді разом з людьми. Тих, хто виходив на вулицю, негайно відправляли на примусові роботи - усувати руйнування, заподіяні військовими діями. Після величезних грошових штрафів, які євреї заплатили за те, що вони «розв'язали» світову війну і за втрати, понесені в результаті військових дій, на єврейських общинних лідерів обрушилася лавина жорстоких указів: реєстрація всіх євреїв, яких вважали безкоштовної робочої силою, введення обов'язкової трудової повинності. Єврейське майно поступово було розграбовано: проводилися «акції» по збору хутр, конфіскація меблів і т.п. На всіх окупованих територіях німці випустили накази, зобов'язавши євреїв носити «знаки ганьби», як це було прийнято в середні століття. Такими відмітними знаками стали нарукавна пов'язка з Зіркою Давида або жовта зірка, яку пришивали на одяг.
У 1940 – на початку 1941 р. німці окупували більшу частину Європи. Норвегія, Данія, Бельгія, Франція, Нідерланди, Югославія і Греція були захоплені ними в результаті коротких військових кампаній. Країни Південно-Східної Європи - Словаччина, Угорщина, Румунія і Болгарія - визнали німецький диктат і були включені в нацистську сферу впливу. Хоча нацистська ідеологія приготувала всім європейським євреям одну і ту ж долю, методи проведення антиєврейською політики в окупованих країнах були різними. Німецькі окупанти розуміли, що на заході Європи антисемітизм не настільки поширений, як у рейху. Тому там вони не ризикнули повністю ізолювати євреїв, як це було зроблено в Східній Європі. В гетто люди опинилися в найтяжких умовах: у тісноті, на обгородженій території, відрізані від зовнішнього світу і джерел існування, приречені на приниження, злидні, деградацію і смерть. Але й у Західній Європі нацисти вводили расові закони проти євреїв і проводили «аріїзації» (експропріація єврейської власності з подальшим продажем або передачею її неєвреїв). Незважаючи на відмінності, кінцева мета політики Німеччини щодо євреїв була одна: створення нестерпних умов існування, що ведуть до масової смертності. 
 Наступним кроком здійснення нацистського плану «рішення єврейської проблеми» стала операція Барбаросса - вторгнення німецької армії в Радянський Союз 22 червня 1941 року. Під час військових дій на радянській території командирам вермахту було наказано діяти з особливою жорстокістю по відношенню до комісарів та інтелігенції. Саме з ініціативи А. Гітлера генералітет видав «Наказ про комісарів» з вказівками, як поводитися з політичними комісарами, доданими до частин Червоної Армії, і з євреями на радянських територіях. Єврейських жінок і дітей спочатку не розстрілювали, але згодом масові вбивства поширилися і на них.
В тилу у німецької армії на Східному фронті діяли чотири «айнзацгрупи» - особливі оперативні групи, позначені буквами A, B, C і D. Ці загони складалися з есесівців і були посилені поліцією і допоміжними формуваннями, набраними з місцевого населення. Задачею айнзацгруп було виявлення і знищення євреїв. До квітня 1942 року ними було вбито 700 тис. осіб. Перед знищенням євреям наказували роздягтися і здати всі цінності. Потім групами відводили до ям і розстрілювали. Так, у місцевості Понари (Паняряй) біля Вільнюса (Литва) було знищено понад 70 000 чоловік, в основному євреїв. В лісі біля с. Малий Тростінец під Мінськом (Білорусь) з листопада 1941 по червень 1944 рр. нацисти вбили понад 200 000 чоловік, половина з них були євреї.
У листопаді 1941 р. в нацистській тактиці «вирішення єврейського питання» відбули корінні зміни. Масове знищення мирного населення шляхом розстрілів шкідливо впливало на дух німецьких солдат. Крім того, нацистам стало ясно, що «блискавична війна» не вдалася і війна проти Радянського Союзу затягується. Німецький рейх став відчувати брак робочої сили для військової промисловості та сільського господарства. Зважаючи на це, в листопаді-грудні 1941 року було вирішено поставити знищення євреїв на промислову основу.
20 січня 1942 р. в берлінському передмісті Ванзеє відбулася нарада, якому належало зіграти вирішальну роль у нацистській політиці по відношенню до євреїв. На нараді під головуванням Рейнгарда Гейдріха говорилося про 11 мільйонів євреїв, включених в нацистську програму «остаточного вирішення єврейського питання». Програма передбачала: а) транспортування всіх єврейських євреїв на схід; б) зменшення чисельності євреїв шляхом примусової праці з недостатнім харчуванням; в) відповідне поводження з рештою (вбивство).
Наказ про депортацію нерідко передавався юденратам (єврейським радам) несподівано, під час єврейських свят, коли слабшала настороженість. Євреям наказували зібратися в певному місці, поруч із залізничною станцією, маючи з собою мінімум речей. Кожного, хто не підкорявся наказу і в призначений час не з'являвся до місця збору, розстрілювали. На залізничній станції людей заштовхували в вантажні вагони і замикали. Під час довгої подорожі через скупченість, відсутність повітря, води і їжі багато хто вмирав, не доїхавши до пункту призначення.
Спочатку німці депортували соціально слабкі верстви єврейського населення - незаможних, біженців і т.п. Решта вважали, що їх переселення не торкнеться. Однак, за першої депортацією слідувала друга, третя - і так до повного «очищення». У період, що передував повному знищенню, нацисти зробили все, щоб послабити євреїв фізично, паралізувати їх волю, позбавити почуття власної гідності. Постійний голод і смерть, що чекають за кожним кутом, послабили здатність до опору здебільшого мешканців гетто до опору, підірвали їх сили. Для людей стали важливі тільки поточні турботи сьогоднішнього дня: роздобути окраєць хліба, вижити самому і допомогти вціліти своїм близьким. Загальна катастрофа роздрібнилася на безліч приватних бід. Самотні люди були безсильні впоратися з нею.
Потрапивши до робочих таборів євреї перетворювалися на безоплатну робочу силу, яка  працювала на військову машину Німеччині. Євреї працювали й на сільськогосподарських фермах, на ремонті доріг, на вирубці лісу, але, головним чином, на підприємствах військової промисловості.
На чолі  табору стояв німецький комендант, під керівництвом у нього - помічники і заступники. Німцям допомагали в’язні – табірна «еліта» (старости барака, низові наглядачі, або «капо»). На нижчому щаблі табірної ієрархії перебували «доходяги», або на табірному жаргоні - Muselmänner. «Доходяги, - як описує їх Прімо Леві, - це в'язні, які за кілька місяців перебування в таборі «перетворювалися на ходячі трупи, і ніщо вже не могло врятувати їх від селекції або від смерті в результаті виснаження… Якби мені дано було створити образ, що вміщає в себе все зло, заподіяне в наш час людині, я зобразив би так добре знайому мені виснажену істоту зі згорбленою спиною і понурою головою».
Невід'ємною частиною розпорядку дня в'язнів був «апель» - перекличка вранці після побудки або ввечері після повернення з роботи. Ув'язнені повинні були стояти на вулиці по стійці «струнко», не рухаючись, іноді протягом декількох годин в холод, дощ, сніг чи спеку. Всі сили в'язня були спрямовані на те, щоб чітко їх виконати: рання побудка, прибирання місця на нарах, перекличка, марш до місця роботи, виснажлива праця, отримання мізерного щоденного пайка, котре складалося зазвичай з водянистого овочевого супу і півбуханки хліба - раціон, явно не достатній для людини на важкій фізичній роботі.
 Внаслідок безперервних знущань, голоду та відсутності медикаментів понад півмільйона євреїв померло в робочих таборах.
Але крім робочих таборів (Бухенвальд та ін.) німці почали сторювати табори знищення. Влітку 1941 року Р. Гессу, коменданту концентраційного табору Аушвіц, було наказано випробувати нові методи масового знищення в’язнів таборів. Рудольф Гесс зупинився на ідеї використання газових камер. Перше випробування провели в Аушвіці в вересні 1941 року. Жертвами стали радянські військовополонені. В наглухо закриту камеру були введені пари синильної кислоти (поставлявся в табір під назвою «Циклон-Б») - смерть знаходилися в ній в'язнів наступила через короткий час.
Концентраційній табір Аушвіц став найбільшим з таборів знищення, які були створені на польській землі. З березня 1942 по листопад 1944 р. тут працювали чотири газові камери. Також ув'язнені служили матеріалом для «медичних» дослідів доктора Менгеле. У таборі знищення Аушвіц-Біркенау було вбито 1 100 000 євреїв, 70 000 поляків, 25 000 циган, біля 15 000 радянських військовополонених.
Табір Хелмно діяв на території Польщі з 8 грудня 1941 р. і по січень 1945 р. В Хелмно відправляли євреїв Лодзинського гетто та околиць; їх убивали в фургонах - «душогубках».
 У березні 1942 р. німці відкрили три табори знищення на східному кордоні Генерал-губернаторства (Польща). Табір знищення Белжець діяв з березня по грудень 1942 р. Собібор функціонував у травні-липні 1942 р. та в жовтні 1942 – жовтні 1943 рр. Треблінка - з липня 1942 р. по серпень 1943 р. Всього в Белжеці, Собіборі і Треблінці було вбито 1 700 000 євреїв, в основному з Польщі.
Табір Майданек був створений наприкінці 1941 року для радянських військовополонених. Восени 1942 року тут збудували газові камери і крематорії, де почали знищувати євреїв, привезених зі Словаччини, Чехії, Моравії, Німеччині та Польщі. Табір діяв до липня 1944 року. За цей час в Майданеку вбито близько 78 000 чоловік.
У всіх таборах смерті використовувався один і той же метод знищення: чадний газ (окис вуглецю) з великих дизельних двигунів подавався в герметично закриті камери. Жертви, голі, щільно набиті в камери, вмирали швидко. Потім тіла кидали у величезні ями і спалювали.
Отже, слово «голокост», що прийшло з грецької мови, невипадково означає «спалення». Це пам'ять про всіх загиблих мученицькою смертю.

Шановні учні! Пропонуємо вам, використовуючи вищенаведені матеріали, заповнити таблицю:
Назва табору смерті в Європі:
Географічне місце положення (країна)
1)    Освенцім
2)    Треблінка
3)   Dakhau
4)    Заксенгаузен
5)    Собібор
6)    Равенсбрюк
7) Маутхаузен    
8)    в Майданеку
9)    Хелмно
10)Аушвіц

Шановні учні! Згадайте про расову політику А. Гітлера та нацистського керівництва Німеччини по відношенню до словян. Для того, щоб зрозуміти, як ідеологія расової зверхності буде впливати на життя населення окупованих територій Східної Європи, ми маємо розглянути поняття – план «Ост».
План «Ост» - складова частина програми німецького націонал-соціалізму по завоюванню світового панування і поневолення народів.
Основні цілі: колонізація територій Східної Європи, винищування, онімечення і перетворення народів східноєвропейських країн в рабів рейху.
 Коли був затверджений? План «Ост» розроблявся в основному Головним управлінням імперської безпеки (RSHA) під керівництвом рейхсфюрера СС Г. Гіммлера. За даними радянських істориків, план «Ост» був затверджений А. Гітлером 25 травня 1940 р. За іншими даними, план був розроблений У 1941 р. Головним управлінням імперської безпеки  та представлений 28 травня 1942 р. на затвердження А. Гітлеру під назвою «Генеральний план Ост — основи правової, економічної і територіальної структури Сходу».
Зміст плану «Ост».
План був розрахований на 20-30 років і передбачав таке:
- розділення на губернаторства та поступову колонізацію німецьким населенням окупованих територій СРСР (5 губернаторств до Уралу);
- перетворення даних земель в район німецьких військових поселень.
Щодо місцевого населення, планувалося знищити до 30 млн. осіб та виселити понад 50 млн. білорусів, поляків, росіян, українців, чехів та ін. до Сибіру (до 85% населення Польщі, 65% - Західної України , 75% - Білорусі, значну частину населення Литви, Латвії та Естонії). «Звільнені» від слов’янських «недолюдей» території намічалося заселити німцями (близько 10 млн. осіб, за іншими даними – 45 млн. осіб).
План «Ост» почав впроваджуватися на території Чехословаччини, Польщі та окупованій території СРСР.
Шановні учні! Пропонуємо вам більш докладно ознайомитися зі змістом та наслідками здійснення плану «Ост».

За висновками істориків, підвалинами прийняття плану «Ост» були:
1) Експансія великого німецького капіталу, якій приваблювали родовища нафти, руди, металів, можливість отримати для промислового виробництва бавовну та іншу сільськогосподарську сировину.
2) Зацікавленість керівництва вермахту в продуктах харчування для німецьких військових.
3) Утримання захоплених територій за допомогою «германізації» земель засобами масового знищення та депортацій місцевого населення.
Ідеологічним обґрунтуванням лану «Ост» стала «нужда в розширенні простору» для німців. Один з учасників Нюрнберзького процесу дав свідчення про те, що Гіммлер вже на початку 1941 року пояснив своїм дванадцяти керівникам груп СС, що знищення 30 мільйонів слов'ян є «метою кампанії проти Росії».
Німецький історик Дітріх Айххольц вважає, що «Генеральний план Ост» не був окремим документом, а складався з цілого ряду послідовних планів (1939 - 1943 рр.).
Перші документи плану (кінець 1939 - початок 1940 рр.) стосувалися  Польщі. З її західних областей (Гданськ, східна частина Верхньої Сілезії) були депортовані євреї та велика частина поляків. Близько 560 тис. євреїв осіб були «евакуйовані» в Генерал-губернаторство, до гетто міста Лодзь. 3,4 мільйона поляків повинні були негайно переїхати до Генерал-губернаторства, щоб звільнити місце для німецьких селян і городян.
У 1942-1943 рр. переселення поляків відновилися. Із 300 сіл в районі м. Люблін (округ Замосць) були виселені місцеві мешканці. Їх замінили  «етнічні німці». Після Варшавського повстання 1944 року Варшава була оголошена мертвим містом і від 500 до 600 тис. жителів Варшави були насильно вивезені частково до концентраційних таборів, частково на примусові роботи до Німеччини.
Однією з перших жертв нацистського насильства стала це Чехословаччина. З вересня 1938 р чехів виганяли з анексованої Судетської області. Щодо «Протекторату Богемії і Моравії», створеного у березні 1939 р., то  гітлерівці намагалися створити «керівний прошарок» населення з німецьких колоністів – дрібних підприємців і землевласників, що будуть панувати над «працьовитими масами безземельних селян» (чехи за національністю). Почалися дослідження чеських селян на «расову чистоту».
Але головна увага  творців плану «Ост» була зосереджена на окупованих територіях Радянського Союзу. 28 травня 1942 р. рейхскомісар Г. Гіммлер отримав доповідну записку «Генеральний план Ост. Правові, економічні і територіальні підстави східного будівництва» від професора Берлінського університету і високого керівника СС Конрада Мейєра. Вона передбачала загибель від голоду і вигнання 30 - 40 мільйонів слов'ян та інших «недолюдей» з окупованих земель СРСР. Після цього передбачалося провести німецька колонізація земель від Ленінграда на півночі до Криму на півдні, до Волги і Кавказу на сході.
Для здійснення плану пропонувалися заходи:
- Вбивство євреїв, комісарів Червоної армії, всіх представників державного апарату і КПРС.
 - Повне припинення постачання «нечорноземних зон» продуктами харчування, що означало: вся Білорусь, північні та західні області Росії, українське Полісся оголошувалися зонами, закритими для поставок продовольства. Герман Герінг сказав: «Безсумнівно, що десятки мільйонів людей загинуть від голоду, якщо нами буде вивезено з країни все необхідне для нас самих».
- «Переселення» німецьких землевласників і бізнесменів на території, що підлягають німецької колонізації, створення опорних населених пунктів причорноморських областях України, в Литві.
- Знищення великих радянських міст, в першу чергу, Ленінграда і Сталінграда.
Жертви плану «Ост» обчислюються мільйонами. Так, у 1941-1942 рр. у таборах загинуло від голоду і холоду понад трьох мільйонів радянських військовополонених.
Однією з варварських сторінок плану «Ост» стало полювання на дітей,  «здатних до онімеччення». У Генерал-Губернаторстві (Польща), в «протектораті Богемії і Моравії» дітей вивчали на предмет їх «расової чистоти», потім забирали з родин, поміщали в табори і притулки, вивозили до Німеччини. За польськими даними було вивезено від 150 до 200 тис. тільки польських дітей. Там їх остаточно «онемечівалі» і віддавали в нацистські сім'ї. «Онімечені» діти часто працювали у військовій промисловості. Навіть у 1944 р. бойові групи СС шукали на території Радянського Союзу дітей, «здатних до онімечченню», що після кривавих розправ СС залишилися без дому і без батьків.
 Шановні учні! Уявіть собі, що ви здійснили подорож у часі та опинилися серед населення окупованих територій. Яку лінію поведінки ви обрали? Приклад Хатині свідчить – відкритий опір нацистам був дуже небезпечним і тягнув за собою подальші репресії проти мирного населення. Приклад містечка Орадур у Франції також свідчить: зустрівши гідного ворога і зазнавши поразки, німецькі військові виміщали свою злобу на беззахисних мирних мешканцях.
SPAL Орадур-сюр-Глан
На початку червня 1944 р. в штаб дивізію СС «Рейх» надійшло повідомлення про те, що в селищі Орадур-сюр-Глан французький партизанський загін утримує штурмбанфюрера Гельмута Кампфа. Реакція СС слідувала негайно – вранці 10 червня 1944 р. 1-й батальйон полку «Фюрер» під командуванням гауптштурмфюрера Кана захопив Орадур. Його мешканцям було наказано зібратися в центрі комуни, після чого есесівці відібрали всіх чоловіків, а жінок і дітей загнали в церков.
Чоловіків відвели до сараїв, де їх почали розстрілювати з автоматів. Есесівці діяли вкрай жорстоко, стріляючи по ногах, щоб продовжити муки тих, кого вважали партизанами. Після цього чоловіків облили горючою сумішшю і підпалили. Так було вбито 197 осіб.
Після цього в місцевій католицькій церкві, куди були загнані всі жінки і діти, було встановлено потужний запальний пристрій. Він спрацював, і вся церква була охоплена вогнем.  240 жінок і 205 дітей були знищені.
Після Другої світової війни Орадур більше не заселявся. Його руїни були спеціально залишені недоторканими в пам’ять про жорстокість німецької окупації.

3.2.        Колабораціонізм.
Шановні учніНа початку уроку вам було дано завдання: «Уявіть собі, що ви опинились серед населення окупованих територій. Яку лінію поведінки відносно представників німецької окупаційної влади ви би обрали?»
Давайте поговоримо про тих мешканців окупованих територій, що через жах обрали шлях співробітництва з окупаційною владою.
Колабораціонізм (фр. Collaboration - «співпраця») - усвідомлена, добровільна і навмисна співпраця з ворогом, в його інтересах і на шкоду своїй державі. Термін частіше застосовується в більш вузькому сенсі - співробітництво з окупантами.
Спочатку термін означав співробітництво тільки громадян Франції з німецькими властями. Потім термін почав застосовуватися до інших європейських урядів, що діяли під німецької окупацією (уряд Квіслінга в Норвегії та ін.), або до військових організацій громадян окупованих країн під контролем гітлерівського блоку (національні дивізії СС майже у всій Європі та ін.)
Вермахт та війська СС поповнили понад 1,8 мільйона осіб з числа громадян інших держав і національностей. З них у роки війни було сформовано 59 дивізій, 23 бригади, кілька окремих полків, легіонів і батальйонів.

А зараз розглянемо, які наслідки мала діяльність колабораціоністів для їх народів. Яка доля чекала самих колабораціоністів?

Режим Віші (офіційна назва Французька держава) - колабораціоністський режим в Південній Франції, встановлений після поразки Франції в 1940 р. Режим Віші існував з 10 липня 1940 по 22 квітня 1945 рр. (де-факто до 25 серпня 1944 р.).
Офіційно вішістський уряд дотримувався політики нейтралітету в Другій світовій війні, але фактично проводив політику в інтересах країн «осі Берлін – Рим - Токіо».
Режим Віші був встановлений  у липні 1940 р. за рішенням Національних зборів, що ухвалили передачу диктаторську владу маршалу Анрі Філіпу Петену. Це означало кінець Третьої республіки. Уряд Петена перебував у курортному містечку Віші, яке дало назву режиму.
У жовтні 1940 р. після особистої зустрічі з Гітлером Петензакликав Францію «співпрацювати» (фр. Collaborer) з нацистами.
Ідеологічно режим Віші орієнтувався на традиційно-консервативні цінності, уособленням яких в міжвоєнні роки вважався Петен, прославлений маршал часів Першої світової війни. Вважалося, що з поваленням Французької республіки і встановленням союзу з Німеччиною відбулася «Національна революція». Девіз Французької республіки «Свобода, рівність, братерство» був замінений на «Праця, сім'я, вітчизна». Гімном офіційно залишалася «Марсельєза», однак на вимогу німців вона була заборонена, і фактичним гімном стала пісня в честь Петена «Маршал, ми тут!»
За прикладом нацистів режим Віші проводив репресії проти євреїв, циган, комуністів, масонів. Безпосередньо репресії здійснювалися німецькими частинами СС і гестапо, а також власною репресивною організацією - «Міліція» (з 1943 р.). Проводились акції проти Опору, практикувалися розстріли заручників. Як зазначалося вище, в 1944 р. карателі СС знищили південнофранцузьке селище Орадур (у зоні контролю Віші). Офіційним визнанням причетності французького уряду часів Другої світової війни до Голокосту стало рішення Адміністративного суду Франції 2009 р. Суд визнав уряд режиму Віші відповідальним за депортацію євреїв в німецькі концентраційні табори під час Другої світової війни. Під час його правління за 1942-1944 рр. в табори було депортовано 76 000 євреїв.
За участю Петена була створена спільна франко-німецька дивізія СС - «Шарлемань» (фр. Charlemagne, названа на честь імператора Карла Великого).
В обмін на згоду відпустити узятих на початку війни французьких військовополонених до Німеччини вивозили французьких робітників.
У листопаді 1942 р. Німеччина окупувала всю територію Франції, тому з 1942 р. влада вішістського уряду стала чисто номінальною.
У серпні 1944 р., при наближенні союзників і сил Опору, Петен і його уряд були евакуйовані німцями в Баден-Вюртемберг, в замок Зигмаринген.  Уряд існував у вигнанні до кінця квітня 1945 р., коли його захопили  в полон союзники. Петен та його сподвижники предстали перед Верховним судом Франції. На суді Петен заявив, що завжди був прихильником руху Опору, захищав Францію від окупантів. Незважаючи на це, маршал Петен був визнаний винним у державній зраді і військових злочинах, за що засуджений до смертної кари через розстріл, громадського безчестя і конфіскації всього майна. Голова Тимчасового уряду Шарль де Голль з поваги до похилого віку обвинуваченого та до його заслуг в роки Першої світової війни помилував 89-річного маршала і замінив смертну кару довічним ув'язненням. Останні шість років життя Петен провів у в'язниці департаменту Вандея, де і похований.
Висновок: Діяльність колабораціоністи у Франції призвела до загибелі сотень тисяч євреїв, стражданням французьких робітників, вивезених до Франції. Несучи загибель іншим, колабораціоністи не спаслися самі. Вони були засуджені як громадською думкою, так і судом. Тільки похилий вік врятував Петена від страти.

«Російська визвольна армія» (РВА)
Початок формування РВА пов'язаний з діяльністю Дабендорфської школи, або «відділу східної пропаганди особливого призначення», який був головним кадровим органом та навчальний центр власовців.
 Основним завданням школи вважалася підготовка груп пропагандистів при 100 дивізіях вермахту, на Східному фронті і в таборах військовополонених.
 Через Дабендорфе з 1943 р по 1945 р пройшло до 5000 чоловік.
 Перші слухачі прибутули на курси з табору Вульхайде 28 лютого 1943 р. після поразки вермахту під Сталіградом. Начальником школи був призначений генерал Благовіщенський. Три роти школи привели до присяги й з 1 березня 1943 р. почали готувати за спеціально розробленою для цього програмою.
Постійний персонал школи - 54 офіцера, 11 унтер-офіцерів, 44 рядових. Всі вони були одягнені в обмундирування вермахту з російськими польовими погонами, кокардою і емблемою РОА на лівому рукаві.
Курс лекцій у Дабендорфській школі зводився до критики системи, що існувала в СРСР, а також до переконання слухачів у перспективності власовського руху. Критика сталінізму велася з позицій законності та бажаності лютневої революції 1917 року.
 Характерно, що в спеціальному документі «Огляд діяльності відділу доктора Тауберг (антибільшовизм) імперського міністерства пропаганди до 31.12.1944 г». про ставлення націонал-соціалізму до «Русскому визвольному руху» говорилося:
 «... Власовський рух не відчуває себе настільки пов'язаним з Німеччиною, щоб йти з нею до кінця. Він має сильні англофільскі симпатії та грається з ідеєю можливої ​​зміни курсу. Власовський рух не є націонал-соціалістичним... З усього цього випливає висновок, що за власовським рухом необхідно уважно стежити. Ніякої влади розпоряджатися «остарбайтерами» йому не слід надавати».
 Фахівець з питань пропаганди не помилявся. Німці прекрасно віддавали собі звіт в тому, що власовці ненадійні. Однак з певною обережністю гітлеровцям довелося вступити в гру зі власовцями.
28 січня 1945 р. Власов став офіційно іменуватися головнокомандуючим збройними силами Комітету визволення народів Росії, а 16 лютого 1945 р. він приймав парад першої дивізії РОА.
 «Добровольці» урочисто присягали: «Як вірний син моєї батьківщини я добровільно вступаю в ряди військ Комітету визволення народів Росії.  У присутності моїх земляків я урочисто присягаю чесно битися до останньої краплі крові під командою генерала Власова на благо мого народу проти більшовизму. Ця боротьба ведеться всіма волелюбними народами під вищої командою Адольфа Гітлера».
 Перша піхотна дивізія (за німецькою нумерації - 600-я) почала своє формування 23 листопада 1944 р. в Мюнзінгене. Основу з'єднання склали 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (бригада Камінського - близько 4000 чоловік), особовий склад 30-ї гренадерської дивізії СС, 308, 601, 618, 621, 628, 630, 654, 663, 666, 675 і 681-го окремих російських батальйонів, 582 і 752-го російських артилерійських дивізіонів, деяких підрозділів, 1604-го російського піхотного полку, а також добровольці з таборів військовополонених.
 Дивізія на озброєнні мала 10 танків «Т-34», 10 САУ, 12 важких польових гаубиць 150 мм, 42 знаряддя 75 мм, 6 важких і 29 легких піхотних знарядь, 31 протитанкова гармата 75 мм, 10 зенітних гармат 37 мм, 79 гранатометів, 563 станкових і ручних кулеметів і 20 вогнеметів. Загальна чисельність сягала 20 000 чоловік.
1-а дивізія РВА окремими частинами брала участь  у боях проти Червоної армії в районі Берліна у квітні 1945 р. Але за наказом німецького командування дивізія була перекинута до Праги (Чехія). Там 7-8 травня 1945 р. вона перейшла на бік повстанців та почала військові дії проти колишніх господарів – нацистів.

Найбільш великим успіхом дивізії стало роззброєння 500 німецьких солдатів в районі Лобковіцкой площі Праги.

3.4.         Рух Опору в європейських країнах за часи Другої світової війни.
Франція
За межами Франції діяли організації «Вільна Франція», «Франція, що бореться», їх наступник – Французький комітет національного визволення (ФКНВ, 1943 р.). Збройні підрозділи організацій приймали участь у бойових діях проти німецьких та італійських військ у Північній Африці та Західній Європі у складі військ союзників.
На окупованій території з нацистами боролися «Таємна армія» (1942 р.), Національна рада опору (НРО, 1943 р.), Французькі внутрішні збройні сили (ФФІ, 1944 р.). Використовувалися такі методи боротьби з окупантами як підпільна боротьба, партизанські дії (макі). 15 березня 1944 р. НРО прийняла програму руху: збройне повалення окупаційного режиму і створення тимчасового уряду. Після висадки військ союзників у Нормандії макі активізували дії по всій території Франції. Найбільше повстання спалахнуло в районі Гренобля (південь Франції). 18 серпня 1944 р. антифашистське повстання почалося в Парижі. Через 4 дні місто було звільнено від нацистів.
Для керівництва рухом Опору в 194 р. генерал Шарль де Голль утворив тимчасовий Національний комітет вільних французів у Лондоні. З’єднувальною ланкою між голлістами і підпільними групами Франції стало Центральне інформаційне й оперативне бюро.
 Італія
В Італії діяли:
- Комітет національного визволення.
- Партизанські загони гарібальдійців (утворили ліві і центристські партії). 
У вересні 1943 р. король і маршал Бодальо змістили Б. Муссоліні. Але за допомогою нацистів він був звільнений (диверсантами Скорцені) та закріпився на півночі Італії. Але саме італійські партизани захопили і стратили дуче та його коханку Карлу Петаччі (28 квітня 1945 р.).
Польща.
 За межами Польщі на території СРСР були створені: а) армія В. Андерса (1942 р., перекинута до Північної Африки), Військо польське (вело боротьбу разом з радянською армією, брало участь в Берлінській наступальній операції).
На території Польщі діяли: а) Армія Крайова (утворена в 1939 р. представниками правих сил, підпорядковувалась емігрантському уряду в Лондоні), б) Гвардія Людова (утворена комуністами).
Польський комітет національного визволення (1944 р.) також займав прорадянські позиції.
У серпні 1944 р. у Варшаві розпочалося антифашистське повстання, організоване АК. Воно було жорстоко  придушене нацистами.
Югославія.
 На території Західній Сербії діють четники під керівництвом полковника Дражі Міхайловича (утворені правими силами влітку 1941 р.).
Під керівництвом югославських комуністів на чолі з Й. Броз Тіто діяла Народно-визвольна армія Югославії (НОАЮ). На початку 1943 р. НОАЮ нараховувала 320 тис. бійців
Обидві організації боролися як проти німців, італійців, хорватських усташів, так і одна з одною.
Влітку 1941 р. у Сербії та Чорногорії почалося антифашистське повстання, що було придушене. Але розгортання масової партизанської боротьби привело до звільнення значної частини території Югославії.  У 1943 р. НОАЮ звільнила 2/5 території країни. Вирішальна битва відбулася в долині р. Неретви. Німецьким військам не вдалося розгромити НОАЮ. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії –  Національний комітет визволення Югославії на чолі з Й. Броз Tiто.
Греція
 У 1941 р. Комуністична партія Греція на чолі з Д.Сатьясом створила широкий Фронт опору (ЕАМ) зі своєю підпільною партизанською армією (ЕLАС, командуючий генерал С. Сарафіс). Її чисельність досягала 40 тис. чол. До приходу англійських військ (січень 1944 р.) ЕЛАС звільнила територію Греції від німецьких військ і спробувала встановити свою владу. Але в 1944 р. під час боїв з англійськими військами (введені за угодою між Черчіллем і Сталіним) ЕЛАС зазнала поразки.
Праві сили створили в Греції Грецьку демократичну національну армію – ЕDЕС.

Шановні учні!  Заповніть таблицю:
Франція
Італія
Польща
Югославія
Греція
Назва сили
Мета Руху Опору
Хронологічні межі Руху Опору
Учасники Руху Опору
Висновок
Рух Опору в СРСР
(на прикладі партизан в Брянських лісах)
У 1941 р. перед приходом німецьких військ здійснювалися спроби створити радянські підпільні групи та партизанські загони. Для роботи в тилу ворога залишалися секретарі райкомів та обкомів ВКП(б) і ВЛКСМ.
Історія Брянського міського партизанського загону починається з того, що секретар міськкому ВКП (б) Д.Є. Кравцов відібрав в нього 180 чоловік. Всього ж влітку 1941 р. в усіх районах Орловської області, на території якої знаходяться Брянські ліси, було сформовано 72 партизанські загони. Підготовлялися майбутні бази майбутніх партизан. Але більшість підготовлених баз не стали центрами формування партизанських загонів. Нацистська окупаційна влада в 1941 р. розгромила більшість підпільних та партизанських груп. Загін Кравцова був винятком. Але про важкі умови, в яких опинилися радянські партизани, свідчить наступний факт: у грудні 1941 р Дмитро Юхимович Кравцов загинув.
Брянським сільським районним партизанським загоном, який пізніше переріс в бригаду імені Щорса, командував секретар Брянського РК ВКП (б) М.П. Ромашин.
Активізація радянського партизанського руху відбувається в 1942-1943 рр. По-перше, в травні 1942 р. у Москві був створений Центральний штаб партизанського руху (очолив Б. Пономарьов). Штаб почав надавати партизанам допомогу раціями, зброєю, спеціалістами. По-друге, перелам у ході війни, загибель 6-ї німецької армії під Сталінградом сприяли патріотичному підйому серед населення окупованих територій, розширенню соціальної  бази партизанського руху. Весною 1943 року в партизанських загонах на Брянщині налічувалося близько 40 000 чоловік. Партизанські загони, що діяли в Брянських лісах, складали чотири основні угруповання - Південну, Північно-західну, Південно-Західну і Північну. Південна група здійснювала диверсії на залізницях навколо Брянська, Північна група - на залізницях Смоленського напрямку.
Величезну допомогу партизанам справляло радянське підпілля. На території області діяло близько 30 підпільних груп. Вони збирали відомості про ворога, поширювали листівки, що було не менш важливим, адже недолік правдивої інформації про становище на фронтах погіршував психологічний стан населення.
У Брянських лісах взимку 1941-1942 рр. знайшли притулок партизанські з'єднання С. А. Ковпака, А. Ф. Федорова, А. Н. Сабурова з України.
Зростання партизанських сил дозволяв партизанам звільняти від окупантів цілі території і відновлювати там радянську владу. У лютому 1942 р. партизанами було звільнено місто Трубчевськ, а навесні 1942 р.були звільнені 76 населених пунктів і 13 сільрад. У 1942 р. державна влада була відновлена ​​на значній частині Дятьковского району. В Дятьково працювали державні установи і вцілілі підприємства, були відкриті школи, лікарня, бібліотеки, Будинок культури, показувалися кінофільми.
Партизани Брянських лісів створювали загрозу для тилів німецьких військ, що стояли під Курськом. Наприкінці травня 1943 р. гітлерівці блокували Брянські ліси, перекинувши з фронту 4 танкових і 10 моторизованих дивізій. Вони стали тіснити партизан, знищуючи на своєму шляху мирні села і цивільне населення. Але в ніч з 31 травня на 1 червня 1943 рр.  партизани прорвали кільце блокади і почали наносити удари по німецькій армії.

IV. Домашнє завдання
1)                Опрацювати матеріал параграфу 3 підручника.
2)                Запам'ятати дати:
25 травня 1940 р. — прийняття плану "Ост".
30 травня 1942 р. — створення в СРСР Центрального штабу партизанського руху.
12 грудня 1943 р. — підписання радянсько-чехословацького договору.
15 березня 1944 р. — прийняття програми Національної Ради Опору Франції.
21 липня 1944 р. — створення Польського комітету національного визволення.
1 серпня — 2 жовтня 1944 р. — повстання у Варшаві
3) Заповніть таблицю «Рух Опору в європейських країнах»
Франція
Італія
Польща
Югославія
Греція
Назва сили
Мета Руху Опору
Хронологічні межі Руху Опору
Учасники Руху Опору
Висновок
4) Опрацюйте документи:
Комюніке Французького Національного комітету про звірства гітлерівців 23 липня 1942 р.
«З жовтня 1941 р. Німеччина почала застосовувати у Франції свої звичайні методи насильства... Зараз немає можливості встановити, скільки французів стало жертвами цих методів... Серед методів насильства, які застосовують німці, можна вказати:
1. Масові страти заложників. Після першої страти заложників у Нанті в жовтні 1941 р. по всій окупованій території Франції поширилася практика страти від п 'ят-десяти до ста французів-заложників за кожного вбитого німця.
2. Насильницьке супроводження французькими цивільними особами німецьких військових ешелонів. Після випадку, що стався біля Каена з одним німецьким ешелоном, навантаженим зброєю, було вирішено, що надалі французьких цивільних осіб будуть силою поміщати в кожний німецький поїзд. Так, тридцять цивільних громадян загинули, коли один ешелон зійшов з рейок біля Віра.
3. Масові заслання... Тисячі осіб, що перебували в концентраційних таборах Паризького району, насамперед євреї, були відправлені групами по п'ятсот чоловік до Польщі й окупованої Росії.
4. Репресії щодо сімей так званих саботажників...»
Запитання до документа
Які методи насильства застосовували гітлерівці стосовно цивільного населення Франції?