8 клас. Відповіді на завдання ІІІ етапу Всеукраїнської олімпіади з історії

Відповіді на завдання IIІ (обласного) етапу
Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії

2015-2016 навчальний рік

8 клас

1.Заповніть пропуски в синхроністично-хронологічній  таблиці (Кількість балів - 20 б., по 1 б. за кожну подію):

Події історії України	Дата	Події всесвітньої історії
Смерть Ярослава Мудрого, поділ Русі-України на уділи між його синами	1054 р.	Розподіл християнської церкви на західну (римсько-католицьку) та східну (православну)
Перша літописна згадка назви «Україна»	1187 р.	Захоплення Салах ад-Діном Ієрусалиму
Смерть Юрія ІІ Болеслава, розпад Галицько-Волинського князівства	1340 р.	Морська битва при Слейсі, розгром французів англійцями
Смерть Вітовта, обрання великим князем литовським Свидригайла	1430 р.	Захоплення в полон бургундцями Жанни д’Арк
Перша звістка про українських козаків на Київщині	1492 р.	Відкриття Х. Колумбом Америки
Створення реєстрового козацького війська (за дорученням Сигізмунда ІІ Августа Є. Язловецький прийняв на державну службу 300 козаків)	1572 р.	Варфоломіївська ніч
Видання І. Федоровим Острозької Біблії	1581 р.	Позбавлення влади Філіпа ІІ Іспанського в Нідерландах
Початок козацько-селянського повстання під проводом Северина Наливайка	1594 р.	Вступ Генріха ІV до Парижу
Московський похід П. Конашевича-Сагайдачного	1618 р.	Початок Тридцятирічної війни (Празька дефенестрація)
Початок Національно-визвольної війни українського народу проти правлячих кіл Речі Посполитої під проводом Богдана Хмельницького	1648 р.	Закінчення Тридцятирічної війни, Вестфальський мир

У випадку, якщо учень називав іншу подію, яка мали значний вплив на історичний розвиток людства, відповідь зараховувалася

2. Визначте подію/явище, що пов`язує запропоновані географічні назви. Назвіть дату події/явища та країну/територію, в якій ця подія відбулася (Кількість балів - 20 б., по 1 б. за кожну подію; по 0,5 б. за назву країни, по 0,5 б. за дату події):

А Королеве, Мізин, Кодак, Кирилівка.

Б. Марафон, Саламін, Платеї, Фермопіли

В. Борисфеніда, Ольвія, Тіра, Херсонес

Г. Рим, Сицилія,  Карфаген, Канни

Д.Галілея, Єрусалим, Іудея, Віфлеєм.

Е. Аахен, Павія, Саксонія,  Ронсевальська ущелина.

Є. Аквітанія, Кресі, Пуатьє, Орлеан.

Ж.Гранада, Арагон, Кастилія, Кавадонга.

З. Поділля, Київщина, Брацлавщина, П'ятка, Черкаси

І. Нарва, Полтава, Лісна, Ніштадт.

Відповідь:

А Розвиток українських земель в епоху палеоліту (територія сучасної України, 1 млн – 10 тис. до н.е.)

Б.Греко-перські війни (Давня Греція, 500-449 рр. до н.е.)

В.Заснування грецьких колоній у Північному Причорномор`і (територія сучасної України, VII-IV ст. до н. е.)

Г.Пунічні війни (Рим, 264-146 рр. до н.е.)

Д. Виникнення християнства (Палестина, 5 рік до н. е. -29 рік н. е.) .

Е.Війни Карла Великого (Франкська королівство, потім – Франкська імперія, 772-801 рр.) Є.Столітня війна (Франція, 1337-1453 рр.)

Ж.Реконкіста (Іспанське королівство (варіанти: Кастилія, Арагон), 718-1492рр).

З. Повстання Косинського (Річ Посполита, 1591-1593 рр.) .

І. Північна війна (Московське царство, 1700-1721 рр.)

3. Знайдіть та виправте  помилки у таблиці «Особистості, які вплинули на хід історії» (Кількість балів – 10 б.):

Історична особистість	Час, коли жила	Країна, де відбувалася її діяльність	Внесок історичної особистості в історичний розвиток людства
Перикл	VI ст. до н. е Правильно: V ст. до н. е	Давня Греція	Сприяв перемозі греків у війнах з персами Правильно: сприяв утвердженню демократії в Афінах
Хлодвіг	кінець V – початок VI ст.	Франкська імперія  Правильно: Франкське королівство	Об'єднав варварські германські племена, завоював Італію та створив одну з наймогутніших середньовічних держав Правильно: завоював Галлію
Ярослав Мудрий	кінець Х ст. Правильно: перша половина ХІ ст.	Київська держава (Русь – Україна)	При ньому остаточно склалася «Руська правда» - визначна пам’ятка права князівської доби Правильно: при ньому почалося створення «Руської правди»
Йоганн Гутенберг	середина ХVІ ст. Правильно:    середина ХVст.	Англія Правильно: Німеччина	Cтворив європейський спосіб друкарства рухливими літерами
Костянтин Острозькій	друга половина XVIІ століття Правильно: друга половина ХVІ ст.	Річ Посполита	Захисник православ'я. На своїх землях заснував Києво-Могилянську академію, в якій могли здобувати освіту вихідці з православних родин Правильно: заснував слов’яно-греко-латинську школу в Острозі

4. Визначте причини та наслідки історичних явищ та подій (Кількість балів – 20 б.)

Причини	Подія, явище	Наслідки
2 б.	Люблінська унія	2 б.
2 б.	Англо-іспанська війна 1585-1604 рр.	2 б.
2 б.	Козацько-селянські повстання І половини ХVІІ ст.	2 б.
2 б.	Англійська революція ХVІІ ст.	2 б.
2 б.	Віленське перемир’я	2 б.

Приклад відповіді (якщо учень називав інші причини та наслідки, його відповідь була слушною, відображала сутність історичних процесів, відповідь зараховувалася):

Причини	Подія, явище	Наслідки
1.Литва зазнала ряду поразок у Лівонській війні від московських військ, союзником могла стати Польща. 2.Польща прагнула поширити свій вплив па схід, шляхта хотіла загарбати українські землі. 3.Сподівання литовців та населення українських земель на налагодження надійної оборони проти татарських нападів.	Люблінська унія	1.Більшість українських земель було об’єднано в межах однієї держави, що згуртувало народ. 2. Через Польщу на українські землі поширювався західноєвропейський культурний вплив, розвиток освіти 3.Виникнення на українських землях великих маєтків польської шляхти, зростання соціального гноблення українського селянства. 4. Початок полонізації верхівки (української шляхти), втрата українським суспільством політичної еліти 5.Українське населення починає зазнавати національних і релігійних утисків
1.Англо-іспанське суперництво через спроби монополізувати морські торгівельні шляхи (спроби англійських торговців проникнути в іспанські колонії в Америці, напади англійських каперів на іспанські кораблі). 2. Протиріччя на релігійному ґрунті (Англія підтримує протестантів у Франції та Нідерландах, тоді як Іспанія допомагає католикам) Привід: страта Марії Стюарт	Англо-іспанська війна 1585-1604 рр.	Відмовлення короля Іспанії від претензій на англійську корону та намірів відновити католицтво. Втрата Іспанією морської першості
1.Посилення соціального гноблення українського селянства (третій Литовський статут (1588) фіксував остаточне оформлення кріпосного права). 2.Посилення національно-релігійного гноблення православних українців (Берестейська унія 1596 р.) 3.Енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані уходниками та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Привід: після Хотинської війни 1621 р. козацтву заборонялося судноплавство по Дніпру та вихід у Чорне море.	Козацько-селянські повстання І половини ХVІІ ст.	1.Поразка козацько-селянських повстань початку XVII ст. Прийняття «Ординації», за якою скорочувався козацький реєстр, обмежувалися права та привілеї козацької верстви (скасовувалося право на самосуд та вибори старшини) 2.Повстання загальмували  процеси ополячення та окатоличення, підвищили престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, прискорили формування національної самосвідомості.
1.Загострення протиріч між королями з династії Стюартів та новим дворянством і буржуазією через введення нових податків, торгівлі титулами, посадами, правом на монопольне ведення торгівлі. 2.Розпуск Карлом І Стюартом парламенту (1629 р.), переслідування політичних противників. 3. Переслідування королями з династії Стюартів пуритан (кальвіністів)	Англійська революція ХVІІ ст.	1.Англія перетворилася на конституційну монархію. 2.До управління державою отримали доступ представники буржуазії. 3.Був проголошений принцип вільної торгівлі.
1.Воєнні успіхи шведських військ у Польщі (Швеція захопила майже всю Польщу) та побоювання правлячих кіл Московського царства у зв’язку з цим. Початок активної підготовки Олексія до війни проти Швеції. 2. Польські правлячі кола, шукаючи порятунку, сподіваються на військову підтримку від Московського царства. Польські дипломати запропонували польську корону на випадок смерті Яна ІІ Казимира Олексію.	Віленське перемир’я	Втрата Б. Хмельницьким військової підтримки Московського царства у боротьбі з Річчю Посполитою. Погіршення стосунків між Богданом Хмельницьким та московським урядом. Пожвавлення дипломатичних відносин між  між Військом Запорозьким та Трансильванією (укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої, 1656 р.), Швецією (січень 1657 р. – переговори щодо укладення союзницького договору)

5.Прочитайте документ. На його основі напишіть невелике оповідання про історичну подію, що згадується в ньому. У вашому оповіданні має бути вказана дата та місце події, імена історичних діячів, які брали участь у неї. Який вплив на історичний розвиток українського народу мала ця подія? (Кількість балів – 10 б., назва події та її суть – 3 б., дата події – 1 б., місце події – 1 б., історичні діячі – 2 б., історичне значення – 3 б.)

«На стороні його королівської величності – від Дніпра, що під Києвом, і... до Путивльського рубежу ніякого міста, ні волості... від нинішнього часу належати не буде... А внизу по Дніпру земля, що називається Запороги, і тамтешні козаки... мають бути під високою рукою обох великих государів... Місто Київ на сторону Речі Посполитої має бути віддане... через два роки, від нинішнього договору рахуючи...»

Ключі:

Андрусівське перемир’я

30 січня 1667 рік

с.Андрусове під Смоленськом

Від імені московського царя Олексія Михайловича - Афанасій Ордін-Нащокін.

Від імені Речі Посполитої - Юрій Глібович. Королем був Ян ІІ Казимир

Представників від козаків на переговори щодо договору не пустили.

Для українських земель перемир'я мало негативні наслідки - був юридично закріплений розкол територій по Дніпру. Істотний удар був нанесений козацтву як соціальної верстви. Посилилася боротьба за владу в Гетьманщині. Частина білоруських земель переходила Польщі.

6. Напишіть статтю про певну історичну подію або особистість до розділу «Середньовічна історія Донеччини» довідкового видання «Історія Донеччини – невід’ємна частина історії України». Чому, на вашу думку, саме ця подія або особа свідчать про єдність політичного та духовного життя  нашого краю у минулому зі всіма українськими землями? Який вплив мала ця подія або діяльність особистості на історичний розвиток українського народу? (Кількість балів – 20 б.)

Ключі:

Події та особистості: похід 1111 р. на р. Сіверський Донець проти половців (за участю Володимира Мономаха)

Похід 1185 р. князя новгород-сіверського Ігоря Святославовича проти половців (м. Слов’янськ як можливе місце битви на р. Каяла)

Битва на р. Калка 1223 р. (можливе місце – р. Кальчак та ін.)

Інформаційні матеріали до Дня пам'яті Героїв Крут

Методичні матеріали

до відзначення Дня пам’яті Героїв Крут у 2016 році

у загальноосвітніх навчальних закладах

Історичні матеріали.

Бій під Крутами 29 січня 1918 року.

На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.

Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради.

24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу. Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина. Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi. Впродовж усього дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією. Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів.

27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон. І наступного дня ці 27 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70– 100 загиблих. Серед них – 37–39 вбитих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило- Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу). Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.

Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест- Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.

Зі спогадів очевидців.

«Пам’яті тих, що полягли під Крутами» Дмитро Дорошенко.

 Хто з нас, українцiв лiвобережних, не знає невеличкої стації Крути на залiзнiй дорозi з Києва до Конотопа? Звiдси розходяться боковi вiтки, одна на Чернiгiв, друга на Пирятин та Прилуки. Коло станції високi тополi. Широка без краю nлощина, piвнa як море. Недалеко Нiжин, що коло його, на сих розлогих ланах вiдбувалась знаменита Чорна Рада влiтку 1663 року; недалеко звiдси й Борзна, батькiвщина славного полковника Семена Палiя, а близько неї хутip Мотронівка, де жив i помер Панько Кулiш (…). Звичайно, на сiй ма¬лiй станції, коли приходили київськi потяги й подорожнi пересiдали на "вузькоколiйку", щоб їхати далi на Чернiгiв чи на Прилуку, бувало людно й оживлено, навіть тісно в невеличкому станцiйному будинковi. Але, в тi днi - в половинi сiчня 1918 р. було порожньо й глухо. 3 пiвночi на Україну наступав ворог, той старий iсторичний ворог, що колись не раз тим самим шляхом од Конотопа на Київ наступав пiд проводом бояр Ромодановського, Великогагина, Шереметєва та iнших. І тепер точнi¬сінько тим самим шляхом, тiльки що не гpунтовою дорогою, а по залiзнiй колії наступали його внуки. Звались вони тепер не «государевою ратью», а «товарищами-большевиками», а вели їх не царськi бояре, але царський жандармський полковник Муравйов i «товариш» Ремньов. Поїзди вже не ходили, i тiльки холодний вітep вiльно гуляв по степу кругом станції. В столицi України тiльки що урочисто було проголошено у великому бiлому будинковi пiд широкою сферичною банею з шкляним дахом («Педагогiчний Музей») самостiйнicть i незалежнicть України. Але нiкому було її захистити й оборонити, i «варвар з пiвночi», про наступ якого повiдомив українську iнтелirенцiю, зiбрану в салi Українського Клубу на стрiчi нового 1918 року, голова тодiшнього уряду вкраїнського В.Винниченко, насував, мов темна хмара, й грозив, як казав промовець, «знищити культуру на нашiй землі». І ми вci, що зiбрались тодi коло одного столу, сумно вiтали новий piк як «morituri», – тi, що мали вмерти. Але ми не зумiли стрiнути ту смерть, як вояки зi зброєю в руках, ми – «cтapi українці». Бо хоч ми й звикли декламувати гapнi слова про любов до України i дiйсно любили її в душi, але становище духових рабiв у царськiй державi не могло виховати з нас воякiв; ми не мали традицiй лицарської оружної боротьби, ми вмiли боротись тiльки таємно у подполлi: ми вмiли й умирати, але смертю жертви з руки ката, а не з мечем у руках на збройнiм поєдинку. Ми були не виннi в тому; се було наше прокляття, се ми покутували грiхи наших предкiв, що не стало в їx до краю завзяття. І коли лютий ворог переступив тепер українські кордони, а всерединi, в столицi, звили собi кубло зрада i по-встання, у нас не було сил. Молодий український уряд умів добре про¬мовляти, був щедрий на обiцянки всяких благ, од усього серця хтів ущасливити українським народовим соціалісничним ладом, але не умів організувати силу, щоб оборонити себе і той новий лад, який він хотів запровадити на рідній землі.

«Бiй пiд Крутами» Аверкiй Гончаренко, полковник армії УНР.

Ставлю собi завдання подати до прилюдного відома правдивий перебiг бою за ст. Крути. Обставини, що змусили нас до бою, такi. По оголошеннi Українською Центральною Радою IV Унiверсалу УкраЇна стала самостiйною державою. Як така, вела мировi переговори з Центральними Державами у Берестi. Рiвночасно вела мировi переговори з тими ж державами i Росія большевицька. Предсiдник большевицької делегацiї Троцький виступив iз заступництвом Радянської України, запевняючи представникiв Центральних Держав, нiби Центральна Рада та її Уряд уже не icнують. А в той час Уряд України робив нелюдськi зусилля в подавлюваннi анархiї внутpi краю i до його оборони назовнi. Найкоротшою дорогою на Київ з пiвночi йдуть залiзничнi шляхи Гомель-Бахмач i Харкiв- Ворожба-Бахмач: На оборону цього надзвичай важного залiзничного вузла командуючий вiйськами отаман Капкан i вислав «l-шу iмени гетьмана БогданаХмельницького Юнацьку Вiйськову школу». В складi школи було 4 сотнi (по 150 юнакiв), 16 кулеметiв та 20 старшин. Школа була комлектована юнаками з колишнiх росiйських вiйськових шкiл, з освiтою не менше як 6 кляс гiмназiї, а переважно з укiнченою середньою школою. Юнацька школа мала 2 курси; молодший, як менше вишколений, продовжував науку на мicцi, а старший 8.12.1917 в командi ген. штабу сотника (з росiйського вiйська капiтан) Носенка виїхав до Бахмача. Бахмач адмiнicтрацiйно належав до Чернiгiвщини, де вiйськово-адмiнicтрацiйну справу провадив сотник (капiтан) Тимченко. Сотник Тимченко не мав нiякого вiйська i навіть, щоб сформувати собi якийсь вiддiл для свого штабу, просив у начальника школи старшин. Для цього i був призначений сотник Микола Богаєвський, що став на¬чальником штабу у сотника Тимченка. Мiж двома командирами виникло непотрiбне непорозумiння: з одного боку був сотник Носенко, від генерального штабу i начальник школи, а з другого – сотник Тимченко, протегований полiтичною партiєю, як ко¬мандуючий вiйськами адмiнicтративного району Чернiгiвщини. 22 грудня 1917 р. мене, як командира куреня Юнацької школи, покликав до себе командуючий вiйськами отаман Капкан. Отаман Капкан наказав мені вiдїхати негайно до Бахмача з наказами для обох згаданих вище начальникiв. По одержаннi двох секретних пакетів я спитав командуючого вiйськами, чи не мiг би я вислати цi накази якимсь молодшим старшиною. На це дicтав таку вiдповiдь: «Ви призначаєтесь комендантом оборони Бахмача. Большевики наступають з Харкова i Полтави. Головнi сили Муравйов провадить на Бахмач-Київ. Забирайте решту Юнацької школи. Потяг на ст. Київ-Товарний уже готовий. На помiч – трудно чекати». З цим я вiдiйшов. Щедро надiлений повновластю з пiдкресленням за всяку цiну не вiд¬дати Бахмача, щоби не допустити большевикiв до Києва, з глибоким смутком i жалем (тодi ще не знав до кого) вертав я до школи. Брав мене в свої обiйми невимовний жаль. Молодий цвiт нашої армiї – юнакiв кидали майже в безнадiйну ситуацiю, тодi як серед шалiючої анархiї десятки тисяч озброєного, випробуваного в боях вояцтва безжурно демобiлiзувалося: його не зумiли завчасу, використовуючи для цього нацiональне пiднесення, взяти в карби вiйськової дисциплiни, а навпаки, на мiтинrах деморалiзували накликуванням до подiлу землi. Тепер лише iдейнi горстки стали до боротьби за рiдний край. Перед самим вiдїздом ще пiшов я до Головного Начальника Юнацьких шкiл генерала Астафiєва. Прийшов до нього не тiльки як до начальника, а ще i як до свого колишнього щиро любленого професора з Чугуївської вiйськової школи. З мого рапорту він довiдався, якi накази дicтала школа, i удiлив мені багато порад, що так допомогли мені у виконаннi завдання оборони Бахмача. Тут, до речi, хочу пiдкреслити заслуги генерала Астафiєва, що зумiв ширити ще задовго до революцiї нацiональну cвiдомicть серед нас («малограмотних» українцiв). На це у росiйськiм вiйську до революцii було дуже мало вiдважних одиниць серед вищої військової генералiцiї, а генерал Астафiєв до неї належав. 23 грудня ввечерi я вже був у Бахмачi. Начальник школи, сотник Носенко, відїхав з Бахмача вдоволений. Сотник Тимченко xотів, щоби школа пiдлягала йому, на що я не міг погодитися, маючи наказ командуючого вiйськами. Я лише зазначив, що в справах адмiнicтрацiйних буду йому пiдлягати, як зайде потреба, справи ж бойового характеру, згiдно з наказом, буду вести сам. Для охорони нашого лiвого крила в напрямi на Чернiгiв вислав я сотника Семирозума з четою юнакiв. На Святий вечiр – 24 грудня 1917 р. – в напрямi на Гомель я вислав вiд школи передову заставу. Пiсля незначної сутички ми зайняли ст. Доч, при тому 2 большевицьких воякiв взяли до полону. У нас були легко paнені 2 юнаки i 1 старшина. Biд полонених я довiдався, куди i як наступають вiйська Муравйова. В напрямi до ст. Ворожба школа також увiйшла в бойову стичнicть з большевиками. Ст. Бахмач i місто залишалися за нами. Треба зазначити, що в залiзничному депо Бахмач було до 2 тисяч затруднених приверстатах робiтникiв, переважно москалiв. Про їх настрiй вiднicся я досотника Тимченка за iнформацiями. Сотник Тимченко був у них на мiтинry i сказав мені, що нема страху: робiтники оголосили невтралiтет. Трудно було, однак, вiрити в їх невтральнicть, а мати у себе в найближчiм запiллi 2 тисячi озброєних робiтникiв – не належало до приємности. На цiй пiдставi я й приступив до перегрупування Юнацької школи, не гублячи однак бойового зв'язку з противником.

Інтернет-ресурси:

-        http://www.cdvr.org.ua  Центр досліджень визвольного руху. До Дня Соборності України та Дня пам’яті Героїв Крут. Методичні рекомендації.

-        https://www.youtube.com/watch?v=c8S16Zj2hBg День в історії. Бій під Крутами.

-        https://www.youtube.com/watch?v=GGeeDaJTR3c Крути.

-        https://www.youtube.com/watch?v=0aXt3OnMn7M Легенда про студентське військо.

-        https://www.youtube.com/watch?v=0vMF7Vho8B8 Україна: забута історія. Крути. Молода кров.

Вітаємо з Днем Соборності України!

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту злуки (возз’єднання) Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Згадаємо передумови цієї історичної події. Тривалий час українські землі перебували у складі іноземних держав. Український народ розділяли кордони. У ХІХ ст. західноукраїнські землі (Галичина, Північна Буковина, Закарпаття) входили до складу Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) імперії, тоді як землі Наддіпрянської України перебували під владою Російської імперії. Але прагнення до єдності зберігалося в серцях українців. Ідея соборності надихнула лідерів Старої Громади (В.Антонович, О. Кониський та ін.) на співпрацю з народовцями – діячами українського визвольного руху на західноукраїнських землях у складі Австрійської імперії. У передумові до збірнику «Громада» М.Драгоманов, натхненник «молодих громад» (Наддніпрянська Україна) та радикалів (Західна Україна), писав: «Україною ми звемо всю сторону від верху р. Тиси в теперішнім Венгерськім королівстві, на заході сонця, до р. Дону на сході й кубанську землю у теперішнім російськім царстві, - від верху р.Нарова на півночі до Чорного моря на півдні - усю ту землю, де гурт народу говорить українською мовою». На західноукраїнському ґрунті одним з перших почав застосовувати поняття «соборність» І. Франко, визначний поет, письменник, діяч визвольного руху. І. Франко закликав співвітчизників: «Ми мусимо навчитися чути себе Українцями - не галицькими, не буковинськими Українцями, а Українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинне у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні конференції. Ми повинні - всі без виїмка, поперед усього пізнати ту саму Україну, всю її в етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані». Молодший співтовариш І. Франка Ю.Бачинський у праці «Україна irredenta (поневолена)» проголошував: «Україна - для себе! От її клич. Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна - одна, політично нероздільна від Сяну по Кавказ! - от її стяг».

 Боротьба за реалізацію ідеалу соборності українських земель посилилася за часи Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Визначною історичною віхою цієї боротьби став ІІІ Універсал Української Центральної Ради, представницького органу національно-демократичних сил Наддніпрянської України. 7 листопада 1917 року Українська Центральна Рада проголосила: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допомогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів». Територіальні межі Української Народної Республіки були окреслені наступним чином: «До території Народної Української Республіки належать землі, заселені в більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення кордонів Української Народної Республіки, щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Воронежчини і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встановлене по згоді організованої волі народів». Як бачимо, Універсал не містив гасла приєднання до УНР західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини. Але відродження української державності на землях Наддніпрянщини істотно вплинуло на ситуацію на заході України. У грудні 1917 року Українська Парламентська Репрезентація у Відні, в якій найвагомішу роль грали представники Української національно-демократичної парті, проголосила українське населення Австро-Угорської імперії  неподільною спадщиною української нації. У декларації, яку опублікувала Українська Парламентська Репрезентація, говорилося: «Полагодження української проблеми в Австрії може наступити тільки отсим шляхом: Найперше треба коронний край Галичину розкласти на його природні, себто історично‑національні части і тим самим відбудувати старо‑українське галицько‑володимирське королівство як історично‑національну цілість. Українська Парламентарна Репрезентація в Австрії заявляє, що відповідало би се найвисшому ідеалови української нації, прилучити галицько‑володимирське королівство, як неподільну спадщину української нації, до Української Народної Республіки».

На жаль, на той час консолідації українських земель перешкоджала складна зовнішньополітична ситуація. Потерпівши поразку від радянських військ, у січні 1918 року Центральна Рада залишила Київ. Її спроба взяти реванш над більшовиками за допомогою Центральних держав закінчилася гетьманським переворотом, який відбувся за сприянням німецьких та австро-угорських окупаційних військ. Тільки у грудні 1918 року завдяки перемозі антигетьманського повстання та приходу до влади Директорії було відновлено Українську Народну Республіку (УНР).

Водночас наслідком поразки Центральних держав у Першій світовій війні став розпад Австро-Угорської імперії. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада, представницький орган національно-демократичних кіл українського визвольного руху, затвердила конституційні основи Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

З приводу цих доленосних подій М.Шаповал справедливо зазначав: «Доки не було УНР, доти не могло бути мови про соборну Україну, яку творити можна при передумові, що кожна частина нашої землі стає вільною. Листопадова революція в Галичині і листопадова революція на Наддніпрянщині [антигетьманське повстання, підняте Директорією] відкрили цю можливість соборності».

У листопаді – грудні 1919 р.  ідея об’єднання в складі УНР всіх етнічно‑українських земель охопила майже всі прошарки українського суспільства. Найвпливовіші політичні партії Наддніпрянщини – УСДРП і УПСР – рішуче виступали за злуку УНР та ЗУНР. Так, у резолюції VI конгресу УСДРП, який відбувався 10–12 січня 1919 р. в Києві, говорилося: «Український народ, розірваний на частини між ріжними країнами (в Галичині, Буковині, Угорщині, Бессарабщині, Кубані та Дону), простує серед найтяжчих фінансово‑економічних і міжнародних обставин, оточений імперіалістичними і контрреволюційними ворогами (польські, румунські, донські, добровольчі, антантські і світські наступи на Україну), — простує до об’єднання в національно‑суверенних формах державного життя».

Ідея соборності була ключовою в ідеологічній платформі УПСС. 1 січня 1919 року самостійники‑соціалісти на зборах в Києві ухвалили: «Галичині і Буковині повинна бути негайно подана допомога грішми, харчами та збройною силою».

За  возз’єднання з Наддніпрянською Україною активно виступали галицькі соціал‑демократи, студентство, Січове стрілецтво, широкі прошарки західноукраїнського суспільства. Соціал-демократами Галичини і Буковини були засновані «Комітети З’єднання Українських Земель». К. Левицький, один з лідерів націонал‑демократів, голова Державного секретаріату визнавав, що «ідея єдності всіх українських земель, всього українського народу панувала тоді неподільно в душах і думках українського народу Галичини».

Незважаючи на величезні труднощі, які поставали на шляху до об’єднання двох українських держав, зокрема, початок другої українсько-більшовицької війни, новий наступ радянських військ на землі Наддніпрянської України (з листопада 1918 р.); початок українсько-польської війни, залишення УНРадою Львову, ідея об’єднання українських земель у складі соборної національної держави почала реалізовуватися на практиці.

24 листопада 1918 року уряд ЗУНР ухвалив рішення розпочати переговори з Директорією в справі злуки (об’єднання з УНР). Наступного дня західноукраїнські делегати виїхали на переговори з представниками Директорії до Наддіпрянщини.

Переговори про об’єднання українських республік розпочалися наприкінці листопада 1918 року у Фастові. З боку ЗУНР їх проводили Л.Цегельський і Д.Левицький; з боку УНР - В.Винниченко, П.Андрієвський, А.Макаренко, Ф.Швець. Під час переговорювалися питання надання допомоги ЗУНР у війні з поляками та створення соборної Української держави.

Переговори утруднювали ідейно-політичні розбіжності між керівництвом УНР і ЗУНР. Члени Директорії мали соціалістичні погляди і часто звинувачували лідерів ЗУНР у спробах збереження «буржуазного» ладу, нерішучості в соціальних перетвореннях. Навпаки, діячі Української Національної Ради побоювалися, що соціалістичні реформи, задекларовані Директорією, приведуть до безладдя й анархії.

Під час переговорів був досягнутий компроміс. 1 грудня 1918 року у Фастові був підписаний Передвступний договір про майбутнє об’єднання (злуку) ЗУНР з УНР в одну державу. У договорі містилося: «Йдучи за найгарячішими бажаннями Українського Народу обох Українських Народних Республік бути якнайскоріше і навіки злученими в одній національній, незалежній та суверенній Українській Державі, та виповняючи висловлену волю верховних і рішальних тимчасових державних органів, а саме волю Українського Національного Союзу і установленої ним Директорії з одного боку, та Українську Національну Раду і Раду Державних Секретарів з другого боку, злучитись в одно державне тіло, заключаємо ми слідуючий передвступний договір про державну злуку:

1) Західно‑Українська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою ...

4) Західно‑Українська Народна Республіка з огляду на витворене історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними ріжницями окремішности життя своїй території й її населення, як будучій частині неподільної Української Народної Республіки, дістає територіальну автономію».

Керівництво ЗУНР прагнуло якнайшвидше ратифікувати Передвступний договір. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада на засіданні в м.Станіславові одноголосно прийняла ухвалу про Злуку ЗУНР з УНР. В ухвалі зазначалося: «Українська Національна Рада, виконуючи право самоозначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єдиненє з нинішнім днем Західно‑Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку. Зміряючи до найскоршого переведення сеї злуки, Українська Національна Рада затверджує передвступний договір про злуку, заключений між Західно-Українською Народною Республікою й Українською Народною Республікою».  У Київ була направлена делегація ЗУНР на чолі з віце-президентом Української Національної Ради Л. Бачинським.

Делегація ЗУНР прибула до столиці УНР 18 січня, де їй була влаштована урочиста  зустріч. Делегати опинилися в центрі уваги преси і всієї київської громадськості. В. Андрієвський згадував: «В ті часи Галичане були у нас найпопулярнішими людьми. Їх скрізь чекали, на них покладалися великі».

19 січня 1919 року відбулася перша офіційна нарада Директорії і Ради Народних Міністрів УНР за участю президії делегації ЗУНР. Л. Бачинський передав Директорії  вірчу Грамоту Української національної Ради. На переговорах було вирішено провести урочисте святкування об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня. Зазначимо, що цей день збігався з річницею проголошення незалежності Української Народної Республіки в ІV–му Універсалі Української Центральної Ради.

У праці І. Гошуляка «Терністий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)» про події 22 січня 1919 року розповідається наступним чином:

«Було це в середу. День виявився морозним. Дерева були вкриті інеєм. З самого ранку місто набуло святкового вигляду. На багатьох будинках майоріли національні прапори, балкони прикрашали килими і полотна з українськими малюнками. Особливо гарно були удекоровані будинки на Софійському майдані й сусідніх вулицях. Серед них виділялися приміщення Центральної контори телеграфу і Київського губернського земства. На їхніх балконах були розміщені портрети й бюсти Т.Шевченка, уквітчану національними стрічками й прапорами Тріумфальну арку при вході з Володимирської вулиці на Софійський майдан прикрашало зверху пано, а по боках старовинні герби України й Галичини. По всій площі до стовпів були прибиті різні герби Української землі й плакати.

Об одинадцятій годині на площу під звуки духових оркестрів почали прибувати українські військові підрозділи: піхотні, артилерійські й самострільні команди, які розташувалися шеренгами з усіх чотирьох її боків. За військом поступово приходили делегації від робітничих організацій, учні київських шкіл, делегації від окремих міністерств та інших установ, хресні ходи з усіх київських церков. Звідусіль на площу стікалися люди. На ній ставало щораз тісніше. Незабаром вони заповнили не лише площу, але й всі прилеглі вулиці. Багато людей залазили навіть на дерева для того, щоб краще побачити все, що тут мало відбутися… Близько дванадцятої години біля пам’ятника Б.Хмельницькому… з’явилися члени Трудового конгресу і Українського Національного Союзу, делегація ЗУНР, члени Ради Народних Міністрів на чолі з В.Чеховським, вищі старшини української армії, представники дипломатичного корпусу. З Софійського Собору на площу вийшло і зайняло своє місце також духовенство з хоругвами… Нарешті прибули й члени Директорії на чолі з В.Винниченком. Військовий оркестр виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна», у відповідь залунали звідусіль вигуки «Слава!». Після того, як пристрасті дещо вгамувалися і стало тихіше, наступив кульмінаційний момент свята. Розпочалися урочистості промовою голови західноукраїнської делегації, заступника президента УНРади ЗУНР Лева Бачинського. В ній він, зокрема, сказав: «Світла Директоріє, Високий Уряде Української Народної Республіки! На цій історичній площі столичного города Києва стаємо оце ми, законні й вільними голосами нашого народу обрані, представники Західної України, а саме Галичини, Буковини і Закарпатської Руси та доносимо Вам і запевняємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми, український нарід західноукраїнських земель, будучи одною кров’ю, одним серцем і одною душею з усім народом Української Народної Республіки, власною нашою волею хочемо й бажаємо обновити національну державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого і Ярослава Мудрого, а до якої стреміли наші великі гетьмани — Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться в одно нерозривне тіло, в Соборну й Суверенну Державу».

Текст Універсалу Директорії УНР оголосив Федір Швець:

«Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає Народ Український про велику подію в історії землі нашої Української.

3 січня 1919 року в м.Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австрійсько‑Угорської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Народною Республікою в одноцільну суверенну Народну Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти й здійсняти на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народної Республіки від 3 січня 1919 року.

Однині воєдино зливаються століттями водірвані одна від одної частини Єдиної України — Західно‑Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині Народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».

Деякі сучасні науковці говорять про те, що Акт злуки мав символічний характер, не був втілений до життя. Ознайомитися з цією точкою зору можна за посиланням: http://blogs.pravda.com.ua/authors/ukolov/56a241a527c8a/

Але правдивим буде й те, що проголошення Акту злуки було сприйняте українським суспільством з радістю та натхненням. Микола Вороний у вірші «Коли ти любиш рідний край» написав з цього приводу:

«Прийшла пора, прийшла година –

Сміється Київ, сяє Львів!

Ярмо ляхів і москалів

Скидає вільна Україна,

Але, козаче, позір май,

Коли ти любиш рідний край!»

Підготовлено за монографією:

Гошуляк І. Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки). - К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2009. - 467 с.

Інтернет-ресурси учасників ІІ (обласного) туру всеукраїнського конкурсу "Учитель року - 2016", номінація "Історія"

СПИСОК УЧАСНИКІВ ДРУГОГО ТУРУ

ВСЕУКРАЇНСЬКОГО КОНКУРСУ «УЧИТЕЛЬ РОКУ – 2016»

№	П.І.Б. учасника	Місце роботи	Посилання на Інтернет-ресурс
1	Безгодкова Ольга Сергеевна	Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Краматорської міської ради Донецької області	http://istoria27.blogspot.com
2	Брехіна Тамара Іванівна	Загальноосвітня школа І-ІІІ  ступенів № 3 міста Красноармійська	Os3krasnoarm.at.ua
3	Герасименко Олена Олександрівна	Волноваський ліцей Волноваської районної ради Донецької області	http://gerasimenkoolena.blogspot.com
4	Демченко Ірина Георгіївна	Краснолиманський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» №1 Краснолиманської міської ради Донецької області	http://demshenko.blogspot.com/
5	Дума Олег Анатолійович	Костянтинівська спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 з поглибленим вивченням окремих предметів Костянтинівської міської ради Донецької області	http://history-konst.wix.com/duma
6	Єнова Олена Анатоліївна	Комунальний заклад «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №53 Маріупольської міської ради Донецької області»	enova53.simplesite.com
7	Калініченко Світлана Володимирівна	Зорянська СШ І-ІІІступенів імені Героя Радянського Союзу П.С.Дубрівного Костянтинівської районної ради	http://kalinichenko.ucoz.ua/
8	Колтипіна Юлія Сергіївна	Курахівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 Мар’їнської районної ради Донецької області	koltypina.blogspot.com
9	Мацюк Інна Олександрівна	Часовоярська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 17 Артемівської міської ради Донецької області	http://multiurok.ru/innochka-istoriya
10	Мицько Віктор Михайлович	Слов’янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 11 Слов’янської міської ради Донецької області	http://slavhistory.in.ua
11	Орлова Олена Анатоліївна	Світлодарський НВК «Загальноосвітня школа І ступеня -гімназія» Артемівської районної ради	http://opa4iriklol.wix.com/siteelenu
12	Петручик Луіза Олександрівна	Гірницька  загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №18 Селидівської міської ради Донецької області	http://quovadis2015.blogspot.com
13	Тупіленко Олена Олександрівна	Новодонецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №16 Добропільської міської ради	http://history16.ucoz.net/
14	Стребіж Іван Васильович	Олександрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 Слов’янської районної ради	strebizhteacher.wordpress.com