Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007
року № 431 «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових
політичних репресій 1937-1938 років» 17 травня 2015 року в Україні був відзначений
День пам’яті жертв політичних репресій.
З метою збереження історичної пам’яті українського народу
та утвердження історичної справедливості як фундаментальних засад формування
високорозвиненого українського суспільства були проведені пропагандистські
заходи, організатори та учасники яких доводили, що державна влада та
громадськість України засуджує всі без винятку тоталітарні режими, будь-які
агресії як категорично неприйнятні у цивілізованому світі.
17 травня 2015 р. за дорученням АПУ керівникам органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій району було
приспущено Державний Прапор України на адміністративних спорудах; проведено
меморіальні заходи, зокрема церемонії покладання вінків та квітів до пам’ятників,
пам’ятних місць, місць загибелі та поховання репресованих.
У загальноосвітніх навчальних закладах Донецької області
впродовж травня 2015 р. будуть проводитися вечора пам’яті та конференції
учнівської молоді, присвячені вшануванню жертв масових політичних репресій
1937-1938 рр.
Пам’ятний знак у м. Маріуполі
У 1937 році у м. Маріуполі було репресовано близько 35 тис.
чоловік - інженерів,
вчителів, військових, моряків, робітників, селян, серед яких переважали німці
та греки.
Додаток
1
до
листа Дон облІППО
від
18.05.2015 № 82/17
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ
ЩОДО ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ НА
УРОКАХ ІСТОРІЇ
Масові політичні репресії
тоталітарної доби у шкільному курсі історії України традиційно розглядаються як
породження сталінського режиму (20-і – початок 50-х рр. ХХ ст.). Тому у
2015-2016 н.р. методичним службам та учителям історії доцільним буде звернути
увагу на розробку дидактичних матеріалів уроків за темами:
1. Рівень стандарту: Т.6.
«Соціально-економічні перетворення в Радянській Україні (1929—1938 рр.)»
Зміст навчального матеріалу: Масові
репресії. «Великий терор». Пропагандистський ідеал радянської людини. Зміни у
масовій психології та свідомості населення.
Державні вимоги до рівня
загальноосвітньої підготовки учнів: Учень/учениця вміє аналізувати,
узагальнювати факти щодо причин та наслідків процесу закріплення радянської
влади, обґрунтовувати власну позицію з цього питання, викладати її у формі
усної відповіді та історичного есе; визначати та обґрунтовувати зв’язки між
закріпленням радянської влади і масовими репресіями в Україні та зрушеннями у
масовій психології.
2. Академічний рівень: Т.6 «Україна
в 1929 – 1938 рр.»
Зміст навчального матеріалу: «Великий
терор». Судові процеси. «Шахтинська справа». «Спілка визволення України».
Масові репресії та їх жертви. Утвердження тоталітарного режиму в Україні.
Зміни у масовій психології та свідомості населення під впливом терору і
соціальної демагогії.
Державні вимоги до рівня
загальноосвітньої підготовки учнів: Набуваючи предметних компетентностей, учень/учениця вміє на основі критичного аналізу та інтерпретації альтернативних джерел
інформації виділяти та пояснювати характерні ознаки процесів закріплення
радянської влади в Україні, одержавлення суспільного життя, утвердження
тоталітарного режиму; обґрунтовувати зв’язок між причинами, сутністю, значенням
та наслідками процесів закріплення
радянської влади в Україні та утвердженням тоталітарного режиму,
зрушеннями у свідомості та психології
населення; правильно застосовувати та пояснювати на прикладах поняття та терміни тотальний контроль, масові репресії,
«розстріляне відродження», «великий терор», тоталітарний режим.
3. Профільний рівень: Т.7.
«Соціально-економічні та політичні
перетворення (1929 – 1938)»
Зміст навчального матеріалу: Політична система. Основні риси тоталітарного
режиму. Комуністична партія – ядро
тоталітарної системи. Одержавлення партійного апарату. Ідеологізація
суспільного життя. Контроль за засобами
масової інформації. Культ вождя. Масові репресії – невід»ємний елемент
сталінської системи управління. «Шахтинська справа», «Спілка визволення
України». Ідеологія на службі терору. Соціально-психологічні наслідки терору.
1930-х рр.
Державні вимоги до рівня
загальноосвітньої підготовки учнів: Набуваючи предметних компетентностей, учень/учениця уявляє структуру та механізм дії політичної системи Радянського
Союзу 30-х рр.; вміє аналізувати,
спираючись на знання із всесвітньої історії, основні риси тоталітарного режиму,
розуміти місце і роль ВКП(б) в політичній системі держави; характеризувати
культ особи; пояснювати причини одержавлення партійного апарату; визначати
причини і наслідки ідеологізації суспільства; усвідомлювати причини і і
соціально-психологічні наслідки терору 30-х рр.
Під час вивчення історії періоду
радянської модернізації потрібно опрацювати поняття масові репресії, «великий
терор», тоталітарний режим. Учні повинні усвідомити, що тоталітаризм як
форма політичного режиму не припускає будь-яких проявів вільнодумства,
опозиційності. Засобом забезпечення
монополії ЦК ВКП(Б) над периферією (досягнення беззастережної покірливості
керівництва національними республіками та областями, посилення централістських
засад організації СРСР) стали масові репресії. Численні «шкідницькі»
терористичні організації, за участь в яких під час «великого терору» люди
розплачувались життям, були сфабриковані працівниками НКВС.
Також слід звернути увагу на
історичні події та особистостей:
- «Шахтинська справа» (8 травня – 5
липня 1928 р.). Відкритий судовий процес над спеціалістами вугільної
промисловості Донбасу, звинувачених у
змові з колишніми власниками шахт, які емігрували до Польщі, Франції, руйнували
шахти, заводи. 23 підсудних були визнані винними в участі у «шкідницької
організації», саботажах, диверсіях. З них 5 було розстріляно (В. Юсевич, С.
Будний, М. Кржижанівський, М. Горлецький, М. Бояринов).
- ІІІ Всеукраїнський православний
собор (січень 1930 р.). Внаслідок репресій (митрополит М. Борецький засланий до
таборів) було прийнято рішення про саморозпуск Української автокефальної
православної церкви.
- Судовий процес над Спілкою
визволення України (березень-квітень 1930 р.). 45 осіб були звинувачені у
підготовці антирадянського заколоту, зокрема, діячі доби УНР С.Єфремов,
заступник голови Центральної Ради; В. Чеховський, голова Ради народних
міністрів, були засуджені до 10 років таборів.
- Справа «Українського національного
центру» (1931 р.). У причетності до «шкідницької організації» було звинувачено 50
осіб, зокрема діячі УНР доби Центральної Ради В. Голубович, П. Христюк, інші
члени УСДРП, УПСР. До слідства притягнутий М. Грушевський
- Самогубство письменника М.
Хвильового (13 травня 1933 р.), наркома освіти УСРР М. Скрипника (7 липня 1933
р.). Ці видатні діячі духовно-культурного відродження українського народу 20-х
рр. ХХ ст. не витримали цькування, звинувачень у буржуазному націоналізмі.
- Справа «Української військової
організації» (1933 р.). У причетності до цієї «шкідницької організації»,
сфабрикованої ОДПУ, був звинувачений О. Шумський, націонал-комуніст, колишній
нарком освіти доби українізації (1924-1927 рр.)
- Лютнево-березневий 1937 р. пленум
ЦК ВКП(б); рішення політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 р. «Про антирадянські
елементи», що поклали початок «великої чистки».
- Масове знищення партійних кадрів (1937
– 1938 рр.) Із 62 членів ЦК КП(б)У було репресовано 55 осіб, зокрема С. Косіор.
Всього було репресовано 37% членів КП(б)У або 170 тис.осіб.
- Знищення військових кадрів,
зокрема розстріл командуючого військами Київського військового округу І. Якіра;
судовий процес над Ю. Коцюбинським (березень 1937 р.) Ю. Коцюбинський був
звинувачений у створенні троцькістського центру та розстріляний.
Водночас слід зазначити, що у травні
2015 р. згідно з календарно-тематичним плануванням на 2014-2015 н.р. роль політичних репресій як інструмента
антиукраїнської політики тоталітарних режимів впродовж ХХ ст. може бути
висвітлена під час проведення уроків з історії України (10-й клас) за темою
«Наш край у 1900—1939-х роках».
Під час
підготовки до уроків учителі історії можуть використовувати матеріали серії
книг «Реабілітовані історією», результати досліджень науковців В.Ф. Бурносова,
З.Г. Лихолобової та ін., опубліковані в
науковому щорічнику «Нові сторінки історії Донбасу» (кн.6-12). Корисним
буде ознайомлення з монографією Лихолобовою З. Г. «Сталінський тоталітарний
режим та політичні репресії кінця 30 х років в Україні» (1996 р.).
Ознайомлення з
цими публікаціями допоможе учителям донести до школярів правдиву інформацію про
соціально-психологічну ситуацію в Донецькому регіоні у 30-ті рр. ХХ ст., яку
американський історик Куромія в монографії «Свобода і терор у Донбасі»
характеризував так: «Цей регіон став притулком для багатьох пошукачів свободи –
куркулів, білогвардійців, служителів культу, голодних селян… Ці «колишні» люди
відчували невдоволення і сумніви щодо існуючого ладу, можливостей розвитку
промисловості… В центрі Донбас викликав політичну недовіру».
Аналізуючи
причини невдоволення мешканців Донеччини комуністичним керівництвом на
повсякденно-побутовому рівні, учні мають звернути увагу на:
1) Погіршення
ситуації з забезпеченням населення продуктами харчування. Так, за бюджетними
обстеженнями 1937 р. на кожного члена сім’ї в містах Донецької області споживалося
продуктів менше, ніж у 1927 р., зокрема продуктів тваринного походження –
вдвічі.
2) Зростання
виробничого травматизму. Внаслідок форсованої індустріалізації, під тиском планового
пресингу у 30-ті рр. ХХ ст. у вугільній промисловості на кожну тисячу
робітників припадало 2,9 смертних випадків.
3) Переселення у
міста та шахтарські селища Донеччини селян, які засуджували примусову
колективізацію.
4) Незгода
представників інтелігенції, господарників, деяких партійно-державних
працівників з офіційною ідеологією, протест проти антидемократичних,
авторитарних способів управління державою, партією, господарством. Так, в
архівах збереглися слідчі справи директорів великих заводів. Невдоволений
опікою з боку партійних органів, директор Макіївського заводу Г.Гвахарія
говорив: «Нам довіряють, не довіряючи». Керівник тресту «Чистяків вугілля» І.
Я. Антонцев засуджував репресії проти спеціалістів вугільної промисловості: «Будуть
ще знімати людей, але видобуток від цього не збільшиться».
Опозиційні
настрої мешканців Донеччини, безумовно, були відомі сталінському керівництву.
Тому наслідки «великого терору» для регіону були нищівними. За підрахунками
З.Г. Лихолобової, у 1937-38 рр. жертвами
політичних репресій стали понад 40 тис. мешканців Донеччини, не менше 2/3 з них
було розстріляно. Згідно з висновками науковців, понад 40% потерпілих становили
промислові робітники, 33% – інженерно-технічні працівники і службовці, 6% –
вчителі та медики, 4% – керівники підприємства та установ.
Для того, щоб
людина була репресована, достатньо було у минулому належати до куркулів,
поміщиків, підприємців. За статистичними звітами управління НКВС УРСР в 1937 р.
в Донецькій області було заарештовано 14832 колишніх куркулів, що складало
54,8% від загалу заарештованих в області. Також у 1937 р. в області було
заарештовано 6503 осіб, які раніше належали до привілейованих верств населення
– поміщиків та підприємців (24% від загалу заарештованих).
У Донецькому
регіоні здійснювався жорстокий тиск на православну церкву, яка в містах Донбасу
була фактично зруйнована ще до початку «Великої чистки». В 1937 р. репресії вже
спрямовувалися головним чином проти сільської церкви.
Метою «великого
терору» було не лише усунення небезпеки з боку потенційних противників сталінського
режиму, але й залякування інших прошарків населення. У свідомість пересічних
громадян наполегливо втілювався «образ внутрішнього ворога».
Немає коментарів:
Дописати коментар