Додаток 1 до листа ДоноблІППО від 14.09.2015 р.№ 180/17
МЕТОДИЧНІ
МАТЕРІАЛИ
про
проведення заходів щодо вшанування пам’яті жертв Голокосту
Згідно з Указом Президента України від 12 cерпня 2015 року № 471/2015 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами
трагедії Бабиного Яру» у загальноосвітніх навчальних закладах
Донецької області з вересня 2015 року по 29-30
вересня 2016 року необхідно спланувати та провести заходи жалобного та
просвітницького характеру. Тому пропонуємо вчителям історії звернути особливу
увагу на проведення в 2015-2016 навчальному році:
-
уроків курсу «Історія
України. 11 клас» за темою 1 «Україна в роки Другої світової війни (1939-1945
рр.). Нацистський «новий порядок». Життя населення України в умовах окупації.
Концтабори та масове знищення людей. Голокост»;
-
уроків курсу «Вступ
до історії України, 5 клас» (навчальна
програма - К.: Перун, 2005) за темою 4
«Україна в ХІХ – ХХ ст. Життя населення України в роки окупації (за матеріалами
історії рідного краю)»;
-
уроків курсу «Історія України (Вступ до історії)»
(навчальна програма - К.: Видавничий дім «Освіта», 2013) за темою 2 «Про що і
про кого розповідає історія. Україна в роки Другої світової війни»;
-
позаурочних заходів з
історії України про трагічні події у
Бабиному Яру, а також про інші злочини, скоєні нацистами під час окупації
України, у формі лекцій, бесід, круглих столів, учнівських конференцій;
-
організацію роботи
шкільних пошукових загонів стосовно жертв Голокосту, які загиблі на території
Донецької області під час Другої світової війни, увічнення пам'яті про них.
Метою вищезазначених тематичних уроків та позаурочних заходів з історії України
має стати увічнення пам'яті про одну з найтрагічніших сторінок Голокосту -
масове вбивство євреїв Києва; вшанування жертв злочинів, скоєних нацистами під
час окупації України, - мирних жителів усіх національностей,
військовополонених, учасників українського визвольного руху, а також об'єднання
зусиль суспільства щодо запобігання повторенню злочинів проти людяності.
Для досягнення
окресленої мети під час проведення тематичних уроків та позаурочних заходів
учителі історії повинні реалізувати низкузавдань:
-
залучити учнів до
дослідження історії Другої світової війни та історії Голокосту на території
колишньої Української РСР;
-
спонукати школярів до
аналізу трагедії Голокосту, його передумов, механізмів і наслідків;
-
активізувати інтерес
учнів до історії рідного краю, намагання дослідити маловідомі та суперечливі
сторінки історії Донеччини часів Другої світової війни;
-
сприяти формуванню
толерантної свідомості, заснованої на демократичних та гуманістичних засадах;
розумінню небезпеки ксенофобських, антисемітських настроїв у суспільстві;
-
сприяти формуванню
активної життєвої позиції, що базується на гуманістичних, загальнолюдських
моральних цінностях.
Звертаємо увагу методичних
служб та вчителів історії на історичні факти, які можна
використати, готуючись до тематичних уроків та позаурочних виховних заходів:
Голокост (грецьк. «спалення») -
знищення євреїв в роки Другої світової війни внаслідок цілеспрямованої
расової політики націонал-соціалістичного керівництва Німеччини та її
союзників. Упродовж Другої світової війни в країнах Європи було знищено 6 млн.
осіб єврейської національності. Символом Голокосту – жахливого злочину нацистів
проти людства – в Україні став Бабин Яр (Київ), місце, де було розстріляно
понад 100 тис. осіб, з них понад 30 тис. євреїв.
Масові розстріли у Бабиному Яру
(Київ) почали здійснюватися нацистами з 29-30 вересня 1941 року. Але аналіз
трагедії Голокосту свідчить, що його передумови та механізми сформувалися раніше
- у 30-ті рр. ХХ століття. З 1933 року расовий антисемітизм став основою
державної політики та офіційної ідеології нацистської Німеччини.
15 березня 1935 року у Німеччині були прийняті так звані Нюрнберзькі
закони. Так, за законом про захист німецького народу та німецької честі були
заборонені змішані расові шлюби й позашлюбні стосунки між євреями та
громадянами німецької крові. Нова хвиля репресій проти євреїв розпочалася у
1938 році. Євреям були видані нові паспорти, доповнені літерою «J». До імен євреїв
обов’язково додавалися Сара або Ізраель. Євреям-лікарям заборонялося
практикувати. Близько 17 000 польських євреїв, які жили в Німеччині, було
вислано. Після замаху на посольського радника фон Рата в Парижі, який вчинив
17-річний син насильно депортованого єврея, по всій Німеччині були організовані
погроми (з 9 на 10 листопада 1938 р. – т.зв. «Кришталева ніч»). Погроми
супроводжувалися руйнуванням синагог, арештами євреїв (26 тис. осіб). Були
розграбовані підприємства, що належали євреям.
Після того, як почалася Друга світова війна, євреї Польщі (1 млн. 800 тис.
осіб) були виселені в гетто, а в Західній Європі почалася реєстрація євреїв і
вилучення їх власності. Вже у вересні 1939 року Р.Гейдріх, начальник Головного
управління імперської безпеки, розіслав директиви, що визначали принципи
поводження з євреями на окупованих територіях Польщі. Він прямо вказував, що
євреїв з сіл і маленьких містечок слід зосередити у великих містах, щоб
поселити їх в гетто.
У захоплених польських містах німці піддавали євреїв жорстоким знущанням.
Солдати спеціальних підрозділів СС підпалювали синагоги та житлові будинки -
іноді разом з людьми. Після величезних грошових штрафів, які євреї заплатили за
те, що вони нібито «розв'язали» війну, на єврейських общинних лідерів обрушилася
лавина жорстоких указів: реєстрація всіх євреїв, яких вважали безкоштовної
робочої силою, введення обов'язкової трудової повинності. Єврейське майно
поступово було розграбовано: проводилися «акції» по збору хутра, конфіскація
меблів та ін. На всіх окупованих територіях німці випустили накази,
зобов'язавши євреїв носити «знаки ганьби», як це було прийнято в Середньовіччі.
Такими знаками стали нарукавна пов'язка з Зіркою Давида та жовта зірка, яку
пришивали на одяг.
У 1940 – на початку 1941 рр. німці окупували більшу частину Європи,
Норвегія, Данія, Бельгія, Франція, Нідерланди, Югославія і Греція були
захоплені ними в результаті військових кампаній. Хоча нацистська ідеологія
готувала всім європейським євреям одну долю - смерть, методи проведення антиєврейською
політики в окупованих країнах були різними. Німецькі окупанти розуміли, що на
заході Європи антисемітизм не настільки поширений, як у рейху. Тому вони не
ризикнули повністю ізолювати євреїв. Але й назаході Європи нацисти вводили
расові закони проти євреїв, проводили акції «аріїзації» (експропріація
єврейської власності з подальшим продажом або передачею її неєвреям).
Наступним кроком здійснення нацистського плану «рішення єврейської
проблеми» стала операція «Барбаросса» - вторгнення армії нацистської Німеччини
та її союзників до Радянського Союзу 22 червня 1941 року. З ініціативи А.
Гітлера командування вермахту видало «Наказ про комісарів» з вказівками, як
поводитися з політичними комісарами Червоної Армії та з євреями на окупованих
радянських територіях.
В тилу вермахту на Східному фронті діяли чотири «айнзацгрупи» - особливі
оперативні групи, позначені буквами A, B, C і D. Ці загони складалися з
есесівців і були посилені поліцією та допоміжними формуваннями, набраними з
місцевого населення. Задачею айнзацгруп
було виявлення та знищення євреїв. До квітня 1942 року ними було вбито 700 тис.
осіб. Перед знищенням євреям наказували роздягатися та здавати всі цінності.
Потім жертв групами відводили до ям і розстрілювали. Так, у місцевості Понари
(Паняряй) біля Вільнюса (Литва) було знищено понад 70 000 чоловік, в основному
євреїв. В лісі біля с. Малий Тростінец під Мінськом (Білорусь) з листопаду 1941
р. по червень 1944 рр. нацисти вбили понад 200 000 чоловік, половина з них були
євреї.
19 вересня 1941 р. Київ, столиця України, був захоплений військами групи
«Південь». 24 вересня 1941 р. у місті пролунало декілька вибухів.Було
зруйновано будівлі у центрі, де нацисти збиралися розташувати окупаційну
адміністрацію. 26 вересня 1941 р. на засіданні представників вермахту, СС,
поліції було прийнято рішення відповісти на вибухи масовими розстрілами
київських євреїв.
Спочатку з метою дезінформації були надруковані оголошення з наказом євреям
Києва зібратися у східній частині міста нібито для переселення. Пропонувалося
взяти з собою документи, гроші, цінні речі. 29 вересня 1941 р. більшість євреїв
Києва зібралося, щоб зайняти місця в неіснуючому поїзді для переселенців.
Німці повели тих, хто зібрався, пішки по вулиці Мельникова до єврейського
кладовища. Біля воріт кладовища німці ще раз перевірили документи, щоб відсіяти
неєвреїв. Потім відібрали цінні речі та одяг. Групами по 10 осіб жертв погнали
до обриву Бабиного Яру. За поодинокими свідченнями тих, хто вижив, людей
примушували лягти на вже мертві тіла та чекати вистрілів зверху.
Нацисти намагалися сховати від світового суспільства свої злочини. Вони
ексгумували та спалили тіла жертв Бабиного Яру. Тому сьогодні важко встановити
точну кількість загиблих, їх імена та прізвища. Т. Снайдер, професор Йельського
університету (США), наводить цифру – 33 761 євреїв, розстріляних у
Бабиному Яру. За статистичними даними, наведеними О. Бойком, жертвами масових
розстрілів у Києві в 1941-1943 рр. стали 195 тис. осіб. Всього ж на території
України було створено 50 гетто і понад 180 великих концентраційних таборів.
У листопаді 1941 р. нацистська тактика «вирішення єврейського питання»
зазнала корінних змін. Масове знищення мирного населення шляхом розстрілів
шкідливо впливало на дух німецьких солдат. Крім того, нацистам стало ясно, що
«блискавична війна» не вдалася; військові дії проти Радянського Союзу
затягуються. Німецький рейх став відчувати брак робочої сили для військової
промисловості та сільського господарства. Зважаючи на це, в листопаді-грудні
1941 року було вирішено поставити знищення євреїв на промислову основу.
20 січня 1942 р. в берлінському передмісті Ванзеє відбулася нарада, яка
зіграла вирішальну роль у нацистській політиці по відношенню до євреїв. На
нараді під головуванням Р. Гейдріха говорилося про 11 мільйонів євреїв, що
включені до нацистської програми «остаточного вирішення єврейського питання».
Програма передбачала: а) транспортування всіх європейських євреїв на схід; б)
зменшення чисельності євреїв шляхом примусової праці з недостатнім харчуванням;
в) відповідне поводження з рештою євреїв (вбивство).
Наказ про депортацію частіш за все передавався юденратам (єврейським радам)
несподівано, під час єврейських свят, коли слабшала настороженість. Євреям
наказували зібратися в певному місці, поруч із залізничною станцією, маючи з
собою мінімум речей. Кожного, хто не підкорявся наказу і в призначений час не
з'являвся до місця збору, розстрілювали. На залізничній станції людей
заштовхували в вантажні вагони та замикали. Під час довгої подорожі через скупченість,
відсутність повітря, води та їжі багато хто вмирав, не доїхавши до пункту
призначення.
Потрапивши до робочих таборів євреї перетворювалися на безоплатну робочу
силу, яка працювала на військову машину Німеччині. Євреї працювали й на
сільськогосподарських фермах, на ремонті доріг, на вирубці лісу, але, головним
чином, на підприємствах військової промисловості.
Всі сили в'язнів таборів були спрямовані на те, щоб чітко виконати правила
життя в таборі: рання побудка, прибирання місця на нарах, перекличка, марш до
місця роботи, виснажлива праця, отримання мізерного щоденного пайка, котре
складалося зазвичай з водянистого овочевого супу і півбуханки хліба - раціон,
явно не достатній для людини на важкій фізичній роботі.Невід'ємною частиною
розпорядку дня в'язнів був «апель» - перекличка вранці після побудки або
ввечері після повернення з роботи. Вони мали стояти на вулиці по стойці
«струнко», не рухаючись, іноді протягом декількох годин в холод, дощ, сніг чи
спеку. Внаслідок безперервних знущань, голоду та відсутності медикаментів понад
півмільйона євреїв померло в робочих таборах.
Крім робочих таборів (Бухенвальд та ін.) нацисти створювали табори
знищення. Влітку 1941 року коменданту концентраційного табору Аушвіц було
наказано випробувати нові методи масового знищення в’язнів таборів. Він
зупинився на ідеї використання газових камер. Перше випробування провели у
вересні 1941 року. Жертвами стали радянські військовополонені. В наглухо
закриту камеру були введені пари синильної кислоти (під назвою «Циклон-Б»),
Смерть в'язнів наступила через короткий час.
Концентраційній табір Аушвіц став одним з найбільших таборів знищення, що були створені на
польській землі. З березня 1942 по листопад 1944 рр. тут працювали чотири
газові камери. У таборі знищення Аушвіц-Біркенау було вбито 1 100 000 євреїв,
70 000 поляків, 25 000 циган, біля 15 000 радянських військовополонених.
Табір Хелмно діяв на території Польщі з 8 грудня 1941 р. по січень 1945 р.
До цього табору відправляли євреїв Лодзинського гетто. Їх вбивали в фургонах -
«душогубках».
У березні 1942 р. німці відкрили три
табори знищення на східному кордоні Генерал-губернаторства (Польща). Табір
знищення Белжець діяв з березня по грудень 1942 р. Собібор функціонував у
травні-липні 1942 р. та з жовтня 1942 р. по жовтень 1943 р.;Треблінка - з липня
1942 р. по серпень 1943 р. Всього в Белжеці, Собіборі і Треблінці було вбито 1
700 000 євреїв, в основному, з Польщі.
Табір Майданек був створений наприкінці 1941 року для радянських
військовополонених. Восени 1942 року тут побудували газові камери й крематорії,
де почали знищувати євреїв, привезених зі Словаччини, Чехії, Моравії, Німеччини
та Польщі. Табір діяв до липня 1944 року. За цей час в Майданеку вбито близько
78 000 чоловік.
У таборах смерті з метою знищення в’язнів використовувався чадний газ (окис вуглецю), який з великих дизельних
двигунів подавався в герметично закриті камери. Потім тіла померлих кидали у
величезні ями і спалювали. Отже, слово «голокост», що прийшло з грецької мови,
невипадково означає «спалення». Це пам'ять про всіх загиблих мученицькою
смертю.
Обираючи форми, методи та прийоми проведення тематичних уроків та
позаурочних заходів з історії, присвячених вшануванню пам’яті жертв Голокосту,
педагогам слід враховувати вікові особливості учнів. Є можливим використання
таких форм проведення, як урок-презентація, урок-обговорення, відео-урок з
обговоренням, урок-реквієм, круглий стіл, семінар (для учнів старших класів).
Як зазначалося вище, методи та прийоми навчання на уроках історії в 5 класі,
під час проведення позаурочних заходів з історії з учнями школи ІІ ступеню
мають відповідати віковим особливостям учнів. Організовуючи роботу на уроках,
учитель має уникати лекцій, конспектувань, постійно змінювати форми діяльності
учнів, надаючи перевагу активним та інтерактивним методам.
На уроках історії України в 11-му класі, під час організації позаурочних
заходів для учнів 10-11-х класівучитель має приділяти основну увагу організації
самостійної дослідницької та проектної діяльності учнів. Оптимальним є
впровадження в навчально-виховний процес на уроках історії самостійної роботи з
письмовими документами, статистичними матеріалами. Використовуючи
інформаційно-комунікаційні технології, можна в якості випереджальних домашніх
завдань доручити підготувати учням презентації в електронному форматі. У
позаурочний час слід залучати старшокласників до роботи у краєзнавчо-пошукових
експедиціях, записі спогадів очевидців Другої світової війни – дітей воєнного
покоління.
ЛІТЕРАТУРА
для підготовки до проведення тематичних уроків та
позаурочних заходів щодо вшанування жертв Голокосту
1.Круглов
А. Трагедия Бюабьего Яра в немецких документах. – Днепропетровск, Центр
«Ткума»; ЧП «Лира», 2011. – 140 с.
2.Праведники світу та інші рятівники під час Голокосту: приклад України у
порівняльному контексті [Текст]: збірка наукових статей. –
Дніпропетровськ: Інститут «Ткума», 2015. – 200 с.
3.Снайдер Т. Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним [Текст]: монографія /Тімоті Снайдер. – К.: Грані –Т, 2011. – 448 с.
4.Щупак І. Голокост в Україні: пошуки відповідей на питання історії [Текст]: навчальний посібних для старших
класів загальноосвітніх навчальних закладів / Ігор Щупак. -
Дніпропетровськ, 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.tkuma.dp.ua
5.Щупак І. Трагедія євреїв України// Національне
питання в Україні ХХ – початку ХХІ ст.: історичні нариси /ред.рада: В.М. Литвин (голова), Г.В. Боряк, В.М. Даниленко та ін. – К.:
Ніка-Центр, 2012. – С.402-424, 448-456.
Навчальні фільми та мультимедійні матеріали
6.Щупак І. Голокост в Україні та уроки толерантності: Чому ми вивчаємо
Голокост? - Електронний мультимедійний посібник. – Дніпропетровськ: Центр
«Ткума»; Київ: ДП «ІПІТ», 2007.
7. Щупак И. Холокост в Украине. – Электронное мультимедийное пособие. – Вып.
№ 2. – Днепропетровск: Центр «Ткума»; Киев: ДП «ИПИТ», 2009.
Електронні ресурси
8.www.tkuma.dp.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар