Матеріали Всеукраїнського науково-методичного семінару "Актуальні питання вивчення курсів духовно-морального спрямування"

22 червня 2015 року відбувся Всеукраїнський науково-методичний семінар "Актуальні питання вивчення курсів духовно-морального спрямування", в якому взяли участь представники Донецької області. Під час семінару обговорювалися здобутки, проблеми та перспективи викладання курсів "Біблійна історія та християнська етика", "Основи християнської етики", "Християнська етика в українській культурі" та ін. у загальноосвітніх навчальних закладах України, що є надзвичайно актуальним з точки зору формування у дітей та молоді високоморальних якостей, ціннісних орієнтирів, прагнення йти шляхом Добра й Любові.

Допомогу загальноосвітнім навчальним закладам запропонували:

1) Вищі навчальні заклади, зокрема, Університет менеджменту та психології  Національної академії педагогічних наук України, який здійснює підготовку магістрів за спеціальністю "Педагогіка вищої школи" (спеціалізація "Викладач предметів духовно-морального спрямування") на основі базової та повної вищої освіти

Запрошення до навчання

З бажаючими проводиться співбесіда (педагогіка)

2) Всеукраїнський благодійний фонд "Східноєвропейська гуманітарна місія", що проводить благодійну акцію "Набір християнської літератури - в кожну школу області"

Зміст комплекту літератури

Збір заявок на безкоштовне отримання наборів літератури загальноосвітніми навчальними закладами Донецької області:  istorikdon@gmail.com

3) Громадська організація "Дитяча Місія", яка організує семінари та тренінги для вчителів християнської етики

Лист Об'єднання громадян "Дитяча Місія"

До Дня скорботи та вшанування пам’яті жертв Другої світової війни в Україні

У К Р А Ї Н А

ДОНЕЦЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

вул. Карла Маркса, буд. 41, м. Слов’янськ, Донецька обл., 84100

е-mail: donоippo@gmail.com  Код ЄДРПОУ 02135804

Від 19 червня 2015 р.		№101/17

				┌	Завідувачам (директорам) міських(районних) методичних служб	┐
┌	Про відзначення Дня скорботи та вшанування пам’яті жертв Другої світової війни в Україні	┐

Відповідно до Указу Президента України від 17 листопада 2000 року  № 1245 «Про День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні», на виконання доручення Адміністрації Президента України від 18 червня 2015 року № 02-01 / 2847 та з метою вшанування полеглих під час Другої світової війни, їх подвигу та жертовності рекомендуємо провести 22 червня 2015 року у загальноосвітніх навчальних закладах Донецької області  заходи (додаток 1), які мають бути виключно жалобного характеру, сприяти подальшій консолідації українського суспільства, порозумінню і примиренню між усіма учасниками трагічних подій Другої світової війни. При їх проведенні рекомендовано враховувати поточну суспільно-політичну ситуацію у населених пунктах регіону.

В.о. ректора                                                                            О.О. Лаврут

вик: Рибалка Л.Д.,

тел. 099-978-27-11 

            Додаток 1

до листа Дон облІППО

від 19.06.2015. № 101/17

ПЛАН ЗАХОДІВ

у День скорботи і вшанування полеглих під час Другої світової війни

1. Приспущення (вивішення із чорними стрічками)  державних прапорів на будинках та спорудах освітніх установ.

2. Проведення о 10.00 хвилини мовчання.

3. Розміщення на веб-сторінках (блогах, сайтах) загальноосвітніх навчальних закладів матеріалів про визначний внесок України у перемогу Антигітлерівської коаліції та величезні жертви, яких зазнав наш народ у роки війни. Випуск стіннівок та листівок відповідної тематики.

4. Проведення церемоній покладання вінків та квітів до пам’ятників, пам’ятних знаків, місць масових поховань, могил загиблих у війні, забезпечивши їх належне упорядкування.

5. Сприяння громадським організаціям у здійсненні ними статутної діяльності, пов’язаної з проведенням заходів, приурочених до Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.

6. Надання допомоги у відвідуванні делегаціями ветеранів війни та членами їх сімей, близькими родичами загиблих військовослужбовців, представниками громадських організацій ветеранів місць поховань воїнів, які загинули під час війни на території України.

вик: Рибалка Л.Д.,

тел. 099-978-27-11

МАТЕРІАЛИ

до ДНЯ СКОРБОТИ

Зі звернення нацистського командування до солдатів Східного фронту 

«У тебе немає серця і нервів знищити в собі жалість і співчуття - вбивай якого росіянина, радянського, не зупиняйся, якщо перед тобою старий або жінка, дівчинка чи хлопчик ...»

НАПЕРЕДОДНІ НАПАДУ НІМЕЧЧИНИ ТА ЇЇ СОЮЗНИКІВ НА РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ

 Після капітуляції Франції влітку 1940 року керівництво нацистської Німеччини на чолі з А. Гітлером здійснило заходи з консолідації сил агресії. 27 вересня 1940 р. Німеччиною, Італією та Японією був підписаний Троїстий пакт.  За ним сторони зобов’язалися надавати один одному політичну, економічну, військову допомогу.  Учасники Троїстого пакту домовилися про розподіл сфер впливу. Нацистська Німеччина та фашистська Італія бажали встановити своє  панування в Європі та Африці, Японія – в Східній Азії. У листопаді 1940 р. до Троїстого пакту приєдналися Угорщина, Румунія, Словаччина, у березні 1941 р.- Болгарія.

У листопаді 1940 р. під час візиту  В. Молотова до Берліна обговорювалися перспективи відносин між СРСР і Німеччиною. На той час діяв радянсько-німецький пакт про ненапад, укладений 23 серпня 1939 р. Але все більш загострювалися протиріччя між двома державами. Так сталінське керівництво СРСР намагалося посилити вплив на країни Балканського півострова: Болгарію, Туреччину, що не відповідало намірам А. Гітлера.

18 грудня 1940 р. А. Гітлер підписав директиву № 21 про війну проти СРСР  План нападу на Радянський Союз отримав назву «Барбаросса» на честь імператора Священної Римської імперії німецької нації Фрідріха II Барбаросси, який здійснював завойовницькі походи на землі слов'янських племен: поморів, полабів, ободритів.

План «Барбаросса» передбачав застосування тактики«бліцкригу», або «блискавичної війни». Сутність цієї тактики полякала в тому, що німецькі танкові з'єднання вводилися в стики радянських армій, оточували  їх, щоб знищити в прикордонних боях. За допомогою тактики бліцкригу війну з  Радянським Союзом планувалося закінчити за сім - вісім тижнів. До вересня 1941 р. Москва мала бути взята, промислові центри на Уралі і в Сибіру - подавлені бомбардуваннями з повітря.

Співвідношення збройних сил Німеччини та Радянського Союзу в червні 1941 р.

Характеристика	СРСР	Німеччина
Дивізії	171	190
Військовослужбовці, млн. осіб	2,9	5,5
Гармати, тис. шт.	46,8	50,0
Танки, тис.шт.	9,2	3,7
Літаки, тис.шт.	8,4	4,9

Для здійснення плану «Барбаросса» було виділено 152 німецькі дивізії, в тому числі, 19 танкових і 14 моторизованих (80% німецької армії). Союзники Німеччини виділили 16 бригад та 29 піхотних дивізій.

НАПАД НАЦИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ НА РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ ТА ВІЙСЬКОВІ ДІЇ 1941 РОКУ

22 червня 1941 р.  війська нацистської Німеччини та її союзників почали військові дії на території СРСР, у тому числі, на території Української Радянської Соціалістичної Республіки.

23 червня 1941 р. на території УРСР було створено Південний фронт (з військ Одеського військового округу, ком. І. Тюленєв), Південно-Західний фронт (з військ Київського військового округу, ком. М. Кирпонос).

У перші дні війни були здійснені спроби перенести військові дії на територію противника, в окуповану нацистами Польщу. 

Так, 23-29 червня 1941 р.  точилися прикордонні танкові бої Дубно – Луцьк – Рівне - Броди. Але спроба силами шості механізованих корпусів оточити та розгромити 6-ту німецьку армію зазнала невдачу через наступні причини:

1) механізовані корпуси повністю не забезпечені танками, 

2) серед бойових машин, що є в наявності, переважають легкі танки; 

3) деякі частини мали подолати до 200 км, щоб вступити до бою, тому робили це неодночасно) 

29 червня 1941 р. радянські війська припинили наступ і перейшли до оборони.

Трагедією та водночас предметом гордості українського народу є оборона Києва (11 липня  - 19 вересня 1941 р. )

Київська оборонна операція здійснювалася силами Південно-Західного фронту під командуванням М. Кирпоноса.

У липні 1941 р. 6-а німецька армія намагалася взяти Київ з заходу (бої на р. Ірпінь).

У серпні 1941 р. німці здійснили невдалу спробу взяти Київ з півдня (бої у Голосіївському лісі, прорив двох смуг радянської оборони, який був зупинений ).

Але у вересні 1941 р. війська Південно-Західного фронту були оточені з півночі, силами 2-ої танкової групи (ком. Гудеріан, знята з московському напрямку 8 серпня 1941 р.) і з півдня, силами 1-ї танкової групи (ком. Клейст, вийшла до берегів Дніпра 25-30 серпня 1941 р.). У результаті більша частина бійців і командирів Південно-Західного фронту загинула або потрапила до полону. 23 вересня 1941 р. біля Полтави загинув командуючий фронтом М. Кирпонос.

 Але, загинувши, захисники Київа врятували долю війни: вони зірвали німецькі плани «блискавичної війни».

Ми маємо пишатися героями українського народу, які зробили значний внесок у перемогу Антигітлеровської коаліції!

Цікаві факти: Під час оборони Києва загін радянських воїнів 144-го полку 27-ї дивізії на чолі з молодшим лейтенантом Д.І. Шепеленком знищив 26 танків противника за допомогою гранат і пляшок із запальною сумішшю. Після того, як більшість воїнів загинуло, Д.І. Шепеленко з останньою зв'язкою гранат кинувся під ворожий танк і ціною свого життя знищив його. 

 Михайло Петрович Кирпонос

командувач Південно-Західним фронтом, бойові з’єднання якого вели оборонні бої на Правобережній Україні

У рукопашній сутичці під Полтавою був поранений осколками міни в грудь і помер у вересні 1941 року.

МОЄМУ БАТЬКОВІ

А.Малишко

Усе пам’ятаю, ніщо не забуто,

Дитинство моє вітряною порою,

Німецькі снаряди вигукують люто,

Зима завива за крутою горою.

Обтесаний півник на новій ворітні,

В дворі, на постої, солдатські двоколки.

І, зорями шиті у синьому квітні,

Верба опускає зелені подолки.

А ти, посивілий, в низенькій хатині

Рівняєш підошву, постукуєш тихо,

Щоб хлопців, не дай бог,— синів твоїх,

 нині

Не тронуло горе й безхліб’яне лихо.

…Спочив би на старість. Сини і онуки

Вробили б на хліб і до хліба доволі,

Так знову війна підняла свої руки,

Не руки, а лапи, страшні й похололі.

Над нашою хатою тінь малинова,

Зоря загасає і чайка кигиче,

Без подиху в грудях я жду твого слова,

Мій батьку, мій трударю, хто ж мене

 кличе?

Верба обгоріла стоїть, як вдовиця,

А диму полотна багряно-безкраї,

Ворота упали. Усохла криниця.

Мій батьку, мій трударю, хто ж то гукає?

То ж ти мене кличеш крізь ночі заграву,

Крізь кулі й розриви у полі німому,

Де ворог приніс і ганьбу, і неславу,

І голод повзе біля отчого дому.

У снах тебе бачу. А сни на хвилину,

У серці не смуток, а гнів і турбота.

Я вітром повію. Я птицею злину

Чи травкою виросту попід ворота!

Чи краще, як воїн, крізь битви та біди

Із доброю звісткою глянуть до хати,

Щоб радо всміхнулися давні сусіди

І встала назустріч заплакана мати...

1943

ЖЕРТВИ НАЦИСТСЬКОГО «НОВОГО ПОРЯДКУ» В УКРАЇНІ

22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію України. Її територія була розчленована на декілька частин:

Зони нацистської окупації України за часи Другої світової війни:

1) Дистрикт «Галичина» (у складі Генерал-губернаторства (Польща)

2)Рейхскомісаріат «Україна»

3) Трансністрія 

4) території під управлінням Вермахту

На території України був встановлений «новий порядок» - режим, який передбачав:

- в економіці: підпорядкування економіки окупованих територій інтересам Німеччини; вивіз устаткування, сировини, сільськогосподарської продукції до Німецького рейху;

- у соціальній сфері:  скасування всіх соціальних завоювань найманих робітників; заборона діяльності профспілок (за невиконання наказів окупаційної влади людей розстрілювали або кидали їх до в'язниць. З окупованих територій СРСР  до Німеччини вивезли 2,2 млн. чол.);

- у політиці: заборона діяльності політичних організацій, використання системи заручництва і масових екзекуцій для утримання в покорі населення окупованих територій (в Україні загинуло більш 5,5 млн. цивільних мешканців).

У 1940-1942 рр. нацистська верхівка Німеччини розробила та почала здійснювати Генеральний план «Ост», за яким протягом 10 років передбачалося виселити та знищити понад 50 млн. чол. ненімецького походження з території  Польщі та із західних регіонів СРСР (українців – 65%). Планувалося залишити на місцях 14 млн. чол. місцевого населення, яких онімечити. Поселити на звільнених землях 10 млн. німців, для чого створити 8 опорних пунктів для переселенців (Рівне, Шепетівка, Бердичів, Біла Церква, Бобринець, П’ятихатки, Кривий Ріг, Миколаїв).

Ці криваві часи вписали в історію людства жаливі слова «голокост». «остарбайтери».

Голокост (грецьк. «спалення») -  знищення представників єврейського народу в роки Другої світової війни внаслідок цілеспрямованої расової політики націонал-соціалістичного керівництва Німеччини та її союзників. Взагалі за роки Другої світової війни в країнах Європи було знищено 6 млн. осіб єврейської національності. Символом голокосту – жахливого злочину нацистів проти людства – в Україні став Бабин Яр (Київ), місце, де було розстріляно понад 100 тис. осіб, з них 30 тис. євреїв.

Остарбайтери (нім. Ostarbeiter — «східні робітники») — німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з Рейхскомісаріату Україна, протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.  Внаслідок зриву плану «блискавичної війни», необхідності мобілізовувати до армії все більше німецьких селян і робітників нацистське керівництво Німеччини вирішило використовувати трудові ресурси з окупованих східних територій в економічних інтересах Третього Рейху. Взимку 1942 р., у розпал голодної зими, робітники з окупованих територій добровільно виїжджали до Німеччини, сподіваючись на гідну заробітну плату, харчування та умови праці. Але ситуація змінилася, коли виявилося, що в спеціальних таборах Німеччини остарбайтери утримуються в важких умовах (заробітна плата остарбайтера – 30% платні німецького робітника; суворий нагляд адміністративно-поліцейських спецслужб). З весни 1942 р. німці розпочали масові облави на місцеве населення. За 1941-44 рр. до Німеччини було вивезено 2,2 млн. мешканців УРСР.

Згадаймо про тих, хто загинув

Й досі людство згадує про трагедію французького Орадура і білоруської Хатині - місця масових убивств, здійснених нацистськими окупантами. 1-2 березня 1943 р. не менш страшна трагедія сталася в селищі Корюківка Чернігівської області. В результаті каральної акції було знищено 6 700 осіб.

Як і в Орадурі, як і в Хатині, беззахисні жінки, діти та люді похилого віку постраждали через ненависть окупантів до партизанів. Ще у вересні 1941 р. в околицях Корюківки був створений партизанський загін, що став ядром, навколо якого склалося Чернігівсько-Волинське з'єднання на чолі з Олексієм Федоровим. У лютому 1943 р. партизани з'єднання повернулися до Чернігівської області з Брянських лісів. Населення навколишніх сіл співпрацювало з ними, допомагало продуктами, повідомляло про пересування супротивника. У відповідь були арештовані члени сімей партизанів. Щоб врятувати заручників від розстрілу, командир взводу Феодосій Ступак вирішив звільнити заарештованих. Серед них знаходилося двоє його синів, а ось дружину рятувати було пізно - гітлерівці розстріляли жінку. Вночі 27 лютого 1943 о. партизани напали на гарнізон Корюківки, що складався в основному з угорських солдатів. Було звільнено 97 осіб, підірваний склад пального.

Вранці 1 березня 1943 р. за наказом генерала Хойзінгера каральний загін німців та допоміжної поліції (за іншими даними - солдатів угорської 150-ї легкої дивізії) оточив село. Під приводом перевірки документів людей зігнали в клуби, школи та церкви, після чого партіями по 50-100 осіб почали розстрілювати. 2 березня 1943 р. будинки, забиті трупами, почали підпалювати. До кінця дня Корюківка майже повністю згоріла.

Уцілілі мешканці Корюківки сховалися, втекли в ліс. Але частина з них, в основному літні люди, через декілька днів повернулися. Але 9 березня 1943 р. карателі з'явилися знову. Стариков вигнали з будинків, завели в сарай, облили гасом і підпалили.

  Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти знищили близько 6700 чоловік, причому 5612 тіл залишилися невпізнаними. З 1300 будівель уціліло десять. Ті, кому вдалося врятуватися, залишили страшні спогади: «Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли як худобу на бойню ... Фашист поцілив мені в око ... і я більше нічого не пам'ятаю. Троє моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося ... спалили їх кляті кати» (із спогадів Євгена Римаря). Віра Сильченко, яка врятувалася, заховавшись в стозі сіна, бачила, як окупанти кинули у вогонь її матір, сестру й невістку.

За підрахунками істориків, у 1941-1943 рр. гітлерівці тільки в Чернігівській області спалили заживо, повісили, розстріляли, замучили близько 127 тисяч мирних жителів. Так, в селі Козари загинули 4,8 тисячі душ, в селі Ведильці - близько 800, в Срібному - 682.

Щодо відзначення 19-ї річниці Конституції України

Додаток 1

до листа Дон облІППО

від 02.06.2015 №89/17

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

ЩОДО відзначення

19-ї річниці Конституції України

Історична довідка

Розпад Радянського Союзу і проголошення незалежності України в 1991 р. зумовили необхідність розробки та прийняття нового Основного Закону нашої держави.

Цю необхідність добре усвідомлювали представники політичних сил, які за часи «перебудови» (1985-1991 рр.) послідовно виступали за демократизацію та незалежність України. Ще у жовтні 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла постанову «Про Комісію по розробці нової Конституції Української РСР».

1 листопада 1990 р. на першому засіданні Комісії по розробці нової Конституції, яке вів тодішній Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук, було наголошено, що новий Основний Закон на конституційному рівні закріпить основні положення Декларації про державний суверенітет України, стане надійним фундаментом розбудови суверенної правової держави.

 19 червня 1991 р. Верховна Рада УРСР схвалила проект Концепції нової Конституції України та доручила Комісії на основі  Концепції  підготувати  проект  нового Основного Закону.  Одним з основних методологічних принципів Концепції було зазначено: «В центрі  уваги  нової  Конституції  має  бути  людина  як  найвища соціальна цінність, її права і свободи та їх гарантії.      Основним об'єктом конституційного регулювання є відносини між громадянином, державою і  суспільством.  Регулювання  Конституцією  цих, а також інших відносин спрямоване на забезпечення умов життя, гідних людини, формування громадянського суспільства»[1].

На підставі Концепції нової Конституції України, що була ухвалена Верховною Радою, Конституційна комісія почала роботу з розробки проекту Основного Закону. Цей процес виявився складним і дуже відповідальним. Проекти Конституційної комісії обговорювалися на наукових конференціях, в органах державної влади і місцевого самоврядування, на нарадах практичних працівників. 1 липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла рішення винести на всенародне обговорення один з найбільш вдалих проектів[2]. Після цього до комісії надійшло 117 тис. поправок, доповнень та зауважень.

Остаточний варіант проекту нової Конституції України, доопрацьований Конституційною комісією за результатами всенародного обговорення та обговорення у Верховній Раді, був датований 26 жовтня 1993 р. Фактично це було датою завершення першого етапу конституційного процесу в Україні.

Після цього на деякий час конституційний процес загальмувався. На роботу Конституційної комісії впливала політична ситуація, а саме, загострення відносин між Верховною Радою та Президентом Л.М. Кравчуком. Парламентарії намагалися максимально позбавити Л.М. Кравчука впливу на вирішення внутрішніх проблем, обмежити його компетенцію міжнародною сферою. Навпаки, Президент України Л.М. Кравчук виступив у травні 1993 р. з пропозиціями доручити йому формування та безпосереднє керівництво Кабінетом Міністрів – центральним органом виконавчої влади.

Конфлікт був розв'язаний завдяки прийняттю компромісного рішення про проведення дострокових виборів до Верховної Ради та виборів Президента України. Дострокові вибори до Верховної Ради відбулися у березні 1994 р., вибори Президента України - у червні 1994 р. Розпочався другий етап конституційного процесу. У листопаді 1994 р. новообраною Верховною Радою України була утворена нова Конституційна комісія. Згідно з принципом представництва двох гілок влади її співголовами були затверджені Президент України Л.Д. Кучма і Голова Верховної Ради  О.О. Мо­роз[3]. До складу комісії Верховна Рада і Президент делегували по 15 членів: Верховна Рада Автономної Республіки Крим - 1; судові установи і Генеральна прокуратура - 7. Таким чином, склад Конституційної комісії віддзеркалював різні гілки державної влади.

Оскільки відсутність нової демократичної Конституції України гальмувала функціонування всього державного механізму, що унеможлювало належне проведення економічних і політичних реформ, загострювало соціальні проблеми, 8 червня 1995 р. між Верховною Радою України та Президентом України був укладений Конституційний Договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України». За ним в умовах економічної кризи Президент України отримав повний контроль над урядом: «Президент  України  є  главою  держави  і  главою державної виконавчої влади України.     …Президент України  як  глава   державної   виконавчої   влади здійснює  цю  владу  через  очолювані ним Уряд - Кабінет Міністрів України  та  систему  центральних  і  місцевих  органів  державної виконавчої влади»[4].

Водночас продовжувалася робота Конституційної комісії. Проект Конституції України, розроблений робочою групою Конституційної комісії, був схвалений комісією 11 березня 1996 р. та внесений на розгляд до Верховної Ради 20 березня 1996 р.

Суперечності серед парламентаріїв під час обговорення проекту Конституції викликали питання:

- поділу повноважень між гілками влади (депутати від лівих партій, які отримали третину мандатів на виборах 1994 р., наполягали на парламентську форму правління, де Президент би мав тільки представницькі повноваження),

- проблеми власності (депутати від лівих сил виступали проти рівності усіх форм власності, наполягаючи на прерогативах державної форми власності) та ін[5].

Оскільки процес прийняття нової Конституції України парламентом знову затягувався, Рада національної безпеки та Рада регіонів рекомендували Президенту провести референдум з питання за­твердження Основного Закону в редакції, внесеній Конституційною комісією на розгляд Верховної Ради. Ця редакція передбачала дво­палатну структуру парламенту і його перейменування у Народні Збори. Л. Кучма підписав відповідний указ.

Але політичні діячі України змогли знайти порозуміння для загаль­ної користі українського суспільства. З метою скорішого доопрацювання проекту Конституції Постановою Верховної Ради України від 5 травня 1996 р. була створена Тимчасова спеціальна комісія. Пере­магаючи труднощі, комісія узгодила думки різних фракцій Верховної Ради, політичних партій та течій щодо кожної спірної статті проекту Конституції.

27 червня 1996 р. було ухвалено рішення: Верховній Раді працювати у режимі одного засідання до ­тих пір, поки праця над прийняттям Конституції не буде завершена[6].

Після того, як продовж так званої «конституційної ночі» з 27 на 28 червня 1996 р. народні депутати прийняли окремі статті Конституції, близько 9:00 28 червня 1996 р.  в залі засідань Верховної Ради України розпочалося поіменне голосування з ухвалення всієї Конституції загалом. На тлі всіх попередніх дискусій його результати були вражаючими: 315 народних депутатів – «за», 36 – «проти» 12 – утрималися, 30 – не голосували[7].

Так 28 червня 1996 р. був затверджений Основний Закон нашої держави. День ухвалення Конституції було проголошено державним святом.

ЗНАЧЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Прийняття нової Конституції України мало велике значення для розвитку українського суспільства. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави; підтверджена її належність до сім’ї цивілізованих демократичних країн.

Конституція України визначає засади державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ця демократична сутність Української держави закріплена ст. 5 Конституції: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»[8].

Демократизм форми правління визначається й тим, що державна влада здійснюється на підставі її поділу на зако­нодавчу, виконавчу і судову (ст.6 Конституції України)[9], та виключно у межах повноважень, закріплених Конституцією і чинним законодавством за державни­ми органами, які належать до зазначених гілок державної влади.

Існування демократичного політичного режиму є неможливим без існування різноманітних форм суспільного життя.  У ст.15 Консти­туції України зазначається, що жодна ідеологія не може ви­знаватися державою як обов'язкова. Держава гарантує свободу по­літичної діяльності[10]. За ст.37 заборона політичних партій та громадських організацій можлива лише у тих випадках, коли ця діяльність спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення[11].

Конституція України 1996 р. є переконливим свідченням курсу на будівництво правової держави, який у 90-ті рр. ХХ ст. обрали політичні діячі, пересічні громадяни, українське суспільство в цілому. У ст.8 Основного Закону закріплений принцип верховенства права[12].

Одною з головних рис правової держави є наявність ефективність механізмів захисту прав людини. Конституція України закріплює широкий спектр прав і свобод людини і громадянина. Так, до особистих прав людини Конституцією віднесені право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), невід'ємне право на життя (ст. 27), право на повагу до людської гідності (ст. 28), право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29), недоторканність житла (ст. 30), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33), право на свободу думки і слова (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

До політичних прав Конституція відносить право на об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на мирні збори і маніфестації (ст. 39), право на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів (ст. 40)[13].

Конституцією України гарантовані наступні економічні, соціальні та культурні права людини і громадянина: право володіти, ко­ристуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 47), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на  житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право на захист материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ст. ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53)[14].

Додаток 2

до листа Дон облІППО

від 02.06.2015 №89/17

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЗАХОДИ ЩОДО ВІДЗНАЧЕННЯМ

19-Ї РІЧНИЦІ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Назва заходу	Форма проведення	Категорія учасників	Кількість учасників	Повна назва навчального закладу	Посилання на сайт*

*будь-який сайт (відділу (управління) освіти, міського (районного) методичного центру (кабінету), навчального закладу тощо), де представлена інформація про перебіг заходу.

---

[1] Про Концепцію нової Конституції України. Постанова Верховної Ради Української РСР//  Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 35, ст.466 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1213-12
 

[2] Про проект нової Конституції України. Постанова Верховної Ради Української РСР//  Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1992, N 37, ст.550 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2525-12
 

[3] Історія держави і права України [Текст]: підручник. У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, Д Гончаренка. - Т.2. - К.: Видавничий дім, 2003. – С.540-541.
 

[4] Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до             прийняття нової Конституції України N 254/96-ВР від 28.06.96 // 1995, N 18, ст.133 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1к/95-вр
 

[5] Корнєєв А., Шаповал В. Історія конституційного упорядкування сучасної Української держави. До 15-ї річниці прийняття Конституції України // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2011. - № 2.  - С.18 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/visnyk/pdf/2011_1/visnik_st_1.pdf
 

[6] Історія держави і права України [Текст]: підручник. У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, Д Гончаренка. - Т.2. - К.: Видавничий дім, 2003. – С.541-542.
 

[7] Касьянов Г.В. Україна 1991-2007: нариси новітньої історії [Текст] : фотоматеріали надані редакцією газети «Голос України» / Георгій Касьянов. - К. : Наш час, 2007. - 432 с.
 

[8] Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
 

[9] Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
 

[10] Там само.
 

[11] Там само.
 

[12] Там само.
 

[13] Історія держави і права України [Текст]: підручник. У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, Д Гончаренка. - Т.2. - К.: Видавничий дім, 2003. – С.544-545.
 

[14] Історія держави і права України [Текст]: підручник. У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, Д Гончаренка. - Т.2. - К.: Видавничий дім, 2003. – С.545.