Щодо відзначення 19-ї річниці Конституції України

Додаток 1

до листа Дон облІППО

від 02.06.2015 №89/17

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

ЩОДО відзначення

19-ї річниці Конституції України

Історична довідка

Розпад Радянського Союзу і проголошення незалежності України в 1991 р. зумовили необхідність розробки та прийняття нового Основного Закону нашої держави.

Цю необхідність добре усвідомлювали представники політичних сил, які за часи «перебудови» (1985-1991 рр.) послідовно виступали за демократизацію та незалежність України. Ще у жовтні 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла постанову «Про Комісію по розробці нової Конституції Української РСР».

1 листопада 1990 р. на першому засіданні Комісії по розробці нової Конституції, яке вів тодішній Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук, було наголошено, що новий Основний Закон на конституційному рівні закріпить основні положення Декларації про державний суверенітет України, стане надійним фундаментом розбудови суверенної правової держави.

 19 червня 1991 р. Верховна Рада УРСР схвалила проект Концепції нової Конституції України та доручила Комісії на основі  Концепції  підготувати  проект  нового Основного Закону.  Одним з основних методологічних принципів Концепції було зазначено: «В центрі  уваги  нової  Конституції  має  бути  людина  як  найвища соціальна цінність, її права і свободи та їх гарантії.      Основним об'єктом конституційного регулювання є відносини між громадянином, державою і  суспільством.  Регулювання  Конституцією  цих, а також інших відносин спрямоване на забезпечення умов життя, гідних людини, формування громадянського суспільства»[1].

На підставі Концепції нової Конституції України, що була ухвалена Верховною Радою, Конституційна комісія почала роботу з розробки проекту Основного Закону. Цей процес виявився складним і дуже відповідальним. Проекти Конституційної комісії обговорювалися на наукових конференціях, в органах державної влади і місцевого самоврядування, на нарадах практичних працівників. 1 липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла рішення винести на всенародне обговорення один з найбільш вдалих проектів[2]. Після цього до комісії надійшло 117 тис. поправок, доповнень та зауважень.

Остаточний варіант проекту нової Конституції України, доопрацьований Конституційною комісією за результатами всенародного обговорення та обговорення у Верховній Раді, був датований 26 жовтня 1993 р. Фактично це було датою завершення першого етапу конституційного процесу в Україні.

Після цього на деякий час конституційний процес загальмувався. На роботу Конституційної комісії впливала політична ситуація, а саме, загострення відносин між Верховною Радою та Президентом Л.М. Кравчуком. Парламентарії намагалися максимально позбавити Л.М. Кравчука впливу на вирішення внутрішніх проблем, обмежити його компетенцію міжнародною сферою. Навпаки, Президент України Л.М. Кравчук виступив у травні 1993 р. з пропозиціями доручити йому формування та безпосереднє керівництво Кабінетом Міністрів – центральним органом виконавчої влади.

Конфлікт був розв'язаний завдяки прийняттю компромісного рішення про проведення дострокових виборів до Верховної Ради та виборів Президента України. Дострокові вибори до Верховної Ради відбулися у березні 1994 р., вибори Президента України - у червні 1994 р. Розпочався другий етап конституційного процесу. У листопаді 1994 р. новообраною Верховною Радою України була утворена нова Конституційна комісія. Згідно з принципом представництва двох гілок влади її співголовами були затверджені Президент України Л.Д. Кучма і Голова Верховної Ради  О.О. Мо­роз[3]. До складу комісії Верховна Рада і Президент делегували по 15 членів: Верховна Рада Автономної Республіки Крим - 1; судові установи і Генеральна прокуратура - 7. Таким чином, склад Конституційної комісії віддзеркалював різні гілки державної влади.

Оскільки відсутність нової демократичної Конституції України гальмувала функціонування всього державного механізму, що унеможлювало належне проведення економічних і політичних реформ, загострювало соціальні проблеми, 8 червня 1995 р. між Верховною Радою України та Президентом України був укладений Конституційний Договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України». За ним в умовах економічної кризи Президент України отримав повний контроль над урядом: «Президент  України  є  главою  держави  і  главою державної виконавчої влади України.     …Президент України  як  глава   державної   виконавчої   влади здійснює  цю  владу  через  очолювані ним Уряд - Кабінет Міністрів України  та  систему  центральних  і  місцевих  органів  державної виконавчої влади»[4].

Водночас продовжувалася робота Конституційної комісії. Проект Конституції України, розроблений робочою групою Конституційної комісії, був схвалений комісією 11 березня 1996 р. та внесений на розгляд до Верховної Ради 20 березня 1996 р.

Суперечності серед парламентаріїв під час обговорення проекту Конституції викликали питання:

- поділу повноважень між гілками влади (депутати від лівих партій, які отримали третину мандатів на виборах 1994 р., наполягали на парламентську форму правління, де Президент би мав тільки представницькі повноваження),

- проблеми власності (депутати від лівих сил виступали проти рівності усіх форм власності, наполягаючи на прерогативах державної форми власності) та ін[5].

Оскільки процес прийняття нової Конституції України парламентом знову затягувався, Рада національної безпеки та Рада регіонів рекомендували Президенту провести референдум з питання за­твердження Основного Закону в редакції, внесеній Конституційною комісією на розгляд Верховної Ради. Ця редакція передбачала дво­палатну структуру парламенту і його перейменування у Народні Збори. Л. Кучма підписав відповідний указ.

Але політичні діячі України змогли знайти порозуміння для загаль­ної користі українського суспільства. З метою скорішого доопрацювання проекту Конституції Постановою Верховної Ради України від 5 травня 1996 р. була створена Тимчасова спеціальна комісія. Пере­магаючи труднощі, комісія узгодила думки різних фракцій Верховної Ради, політичних партій та течій щодо кожної спірної статті проекту Конституції.

27 червня 1996 р. було ухвалено рішення: Верховній Раді працювати у режимі одного засідання до ­тих пір, поки праця над прийняттям Конституції не буде завершена[6].

Після того, як продовж так званої «конституційної ночі» з 27 на 28 червня 1996 р. народні депутати прийняли окремі статті Конституції, близько 9:00 28 червня 1996 р.  в залі засідань Верховної Ради України розпочалося поіменне голосування з ухвалення всієї Конституції загалом. На тлі всіх попередніх дискусій його результати були вражаючими: 315 народних депутатів – «за», 36 – «проти» 12 – утрималися, 30 – не голосували[7].

Так 28 червня 1996 р. був затверджений Основний Закон нашої держави. День ухвалення Конституції було проголошено державним святом.

ЗНАЧЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Прийняття нової Конституції України мало велике значення для розвитку українського суспільства. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави; підтверджена її належність до сім’ї цивілізованих демократичних країн.

Конституція України визначає засади державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ця демократична сутність Української держави закріплена ст. 5 Конституції: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»[8].

Демократизм форми правління визначається й тим, що державна влада здійснюється на підставі її поділу на зако­нодавчу, виконавчу і судову (ст.6 Конституції України)[9], та виключно у межах повноважень, закріплених Конституцією і чинним законодавством за державни­ми органами, які належать до зазначених гілок державної влади.

Існування демократичного політичного режиму є неможливим без існування різноманітних форм суспільного життя.  У ст.15 Консти­туції України зазначається, що жодна ідеологія не може ви­знаватися державою як обов'язкова. Держава гарантує свободу по­літичної діяльності[10]. За ст.37 заборона політичних партій та громадських організацій можлива лише у тих випадках, коли ця діяльність спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення[11].

Конституція України 1996 р. є переконливим свідченням курсу на будівництво правової держави, який у 90-ті рр. ХХ ст. обрали політичні діячі, пересічні громадяни, українське суспільство в цілому. У ст.8 Основного Закону закріплений принцип верховенства права[12].

Одною з головних рис правової держави є наявність ефективність механізмів захисту прав людини. Конституція України закріплює широкий спектр прав і свобод людини і громадянина. Так, до особистих прав людини Конституцією віднесені право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), невід'ємне право на життя (ст. 27), право на повагу до людської гідності (ст. 28), право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29), недоторканність житла (ст. 30), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33), право на свободу думки і слова (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

До політичних прав Конституція відносить право на об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на мирні збори і маніфестації (ст. 39), право на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів (ст. 40)[13].

Конституцією України гарантовані наступні економічні, соціальні та культурні права людини і громадянина: право володіти, ко­ристуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 47), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на  житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право на захист материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ст. ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53)[14].

Додаток 2

до листа Дон облІППО

від 02.06.2015 №89/17

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЗАХОДИ ЩОДО ВІДЗНАЧЕННЯМ

19-Ї РІЧНИЦІ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Назва заходу	Форма проведення	Категорія учасників	Кількість учасників	Повна назва навчального закладу	Посилання на сайт*

*будь-який сайт (відділу (управління) освіти, міського (районного) методичного центру (кабінету), навчального закладу тощо), де представлена інформація про перебіг заходу.

---

[1] Про Концепцію нової Конституції України. Постанова Верховної Ради Української РСР//  Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 35, ст.466 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1213-12
 

[2] Про проект нової Конституції України. Постанова Верховної Ради Української РСР//  Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1992, N 37, ст.550 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2525-12
 

[3] Історія держави і права України [Текст]: підручник. У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, Д Гончаренка. - Т.2. - К.: Видавничий дім, 2003. – С.540-541.
 

[4] Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до             прийняття нової Конституції України N 254/96-ВР від 28.06.96 // 1995, N 18, ст.133 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1к/95-вр
 

[5] Корнєєв А., Шаповал В. Історія конституційного упорядкування сучасної Української держави. До 15-ї річниці прийняття Конституції України // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2011. - № 2.  - С.18 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/visnyk/pdf/2011_1/visnik_st_1.pdf
 

[6] Історія держави і права України [Текст]: підручник. У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, Д Гончаренка. - Т.2. - К.: Видавничий дім, 2003. – С.541-542.
 

[7] Касьянов Г.В. Україна 1991-2007: нариси новітньої історії [Текст] : фотоматеріали надані редакцією газети «Голос України» / Георгій Касьянов. - К. : Наш час, 2007. - 432 с.
 

[8] Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
 

[9] Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
 

[10] Там само.
 

[11] Там само.
 

[12] Там само.
 

[13] Історія держави і права України [Текст]: підручник. У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, Д Гончаренка. - Т.2. - К.: Видавничий дім, 2003. – С.544-545.
 

[14] Історія держави і права України [Текст]: підручник. У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, Д Гончаренка. - Т.2. - К.: Видавничий дім, 2003. – С.545.