Розробка Першого уроку та методичні рекомендації

Марина Сергіївна Герасимова,

учитель історії Слов’янської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 11

Слов’янської міської ради Донецької області

ПЕРШИЙ УРОК

«УКРАЇНА – ЄДИНА КРАЇНА!»

Клас:  для учнів 5-7-х кл.

Мета: 

1)допомогти учням навчитися шанувати Батьківщину;

2)актуалізувати та  розширити знання дітей про історичні та культурні цінності українського народу, про історію українського державотворення;

3)сприяти формуванню патріотичних почуттів, національної гордості та любові до Батьківщини.

Обладнання: 1) плакати із зображенням Державного Прапору України, Державного Герба України; 2) аудіо запис українських народних пісень; 3) політична карта України; пісень,  4) мультимедійна презентація «Подорожуємо Україною».

Форма проведення: урок-подорож (у часі та просторі).

Хід першого уроку

1.Організаційний момент

Гра «Фантазії» (учні  виймають по одній картці зі скриньки, яку заздалегідь підготував вчитель, та пропонують свій варіант продовження речення:

"Якби я був чарівником, то перетворився на ... (сучасний діяч науки, культури, спорту, бізнесу)"

"Якби я був чарівником, то перенісся в .... (назва країни, регіону України)"

"Якби я був чарівником, то зробив подорож в часі ... (історична епоха)" 

Якщо учень називає історичну епоху; сучасного діяча науки, культури тощо, які не пов'язані з Україною, або пропонує здійснити подорож за її межі, вчитель вислуховує учня, але потім пропонує йому висловитися на українську тематику.

2.Повідомлення теми першого уроку, дидактичної мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Учитель: Сьогодні ми спробуємо перетворити на реальність деякі висловлені вами під час гри «Фантазії» побажання та здійснити подорож в часі та просторі. Авжеж, ми будемо подорожувати, адже кожен народ, кожна людина має свої святині. Для нас, українців, найбільшою святинею є наша родина. Родина – це не тільки наша сім’я, це наша Батьківщина – Україна.

Учитель пропонує учням прочитати Прочитати вірш В. Сосюри. Учні читають по черзі текст віршу, який розміщено на слайдах презентації

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,

сіяє вона над віками…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

в просторів солодкому чарі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячий усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

Учитель: Цей вірш  написаний поетом Володимиром Сосюрою, який є нашим земляком; народився у 1898 р. на станції Дебальцево. Його творчість буде супроводжувати нас під час подорожі та стане прикладом того, як можна зберегти патріотичні почуття в душі, незважаючи на будь-які життєві обставини, наприклад, переслідування з боку влади, яким В. Сосюра зазнавав у сумнозвісні сталінські часи.

Учитель розподіляє учнів по групам (варіант 1: за місцем розташування в класі, де учні одного ряду створюють групу; варіант 2: інтерактивна вправа «броунівський рух»)

3.Основна частина. Віртуальна подорож Україною у часі та просторі.

Учитель: Шановні учні! Відгадайте, про яке місто, який регіон України написаний цей вірш В. Сосюри?

Учень (читає): Шумить Хрещатик туго, як прибій.

Тут скоро встануть сонячні будови,

і слід од ран загине навісний

у морі щастя, квітів і любові.

Ми крила бур, ми – велетні, ми – день,

що тьму здолав в невиданому герці.

В моєму серці стільки ще пісень,

ще стільки слів несказаних у серці.

Веселий день давно вже одгорів,

і даль доносить пісню журавлину,

а я іду у морі ліхтарів,

закоханий в безсмертну Україну.

Зупинка 1. Київ

Учитель: Шановні учні! Я пропоную групам 1 та 2 перевірити свої знання про Київ та визначні події історії українського народу, які з ним пов’язані. Для цього ми проведемо гру – брейн - ринг.

Правила брейн - рингу. Ведучий задає питання. Право відповісти на нього отримує команда, капітан якої першим підніме руку (кольорову картку). Якщо команда дає правильну відповідь, то їх суперників не вислуховують. Якщо неправильний - суперники можуть дати свій варіант відповіді на запитання. За правильну відповідь команда отримує 1 бал. Переможцем стає команда, яка набрала 5 балів.

Питання:

1.Назвіть державний символ України, найдавніше зображення якого було знайдено на монетах, що карбувалися в Києві біля тисячі років тому.

Відповідь: це малий Державний Герб України. Вперше зображення тризубу з’явилося на  монетах князя Київського Володимира Великого, який правив у 980-1015 рр.

2.На честь якого державного діяча був споруджений цей пам’ятник у Києві?

Відповідь: це князь Київський Володимир Великий  (980-1015). Саме він почав карбувати т.зв. «златники» та «срібники» із зображенням тризубу, який сьогодні став малим Державним Гербом України. Це підкреслює тяглість державотворчих процесів на її території від часів Київської Русі.

3.Яким же був Київ за часи правління Володимира Великого, 1000 роковини зі дня упокоєння якого відзначалися в Україні в липні 2015 р.? Згадайте, чим займалися богатирі Ілля Муромець, Добриня Микитович та Альоша Попович.

Відповідь та коментар учителя: Володимир Великий та його богатирі (воїни-дружинники) багато воювали з сусідами, насамперед, з кочовиками – печенігами. Для того, щоб перемогти печенізьку кінноту, Володимир розпочав будівництво фортець навколо Києва, послав охороняти кордони богатирські застави. Завдяки зусиллям Володимира Великого його держава – Русь-Україна – стала найбільшої в Європі. На сході Київська держава досягла межиріччя Оки і Волги, на заході - Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі - Чудського, Ладозького і Онезького озер, на півдні - Дону, Росі, Сули і Південного Бугу.

4.     Як називається ця архітектурна споруда, що знаходиться в Києві?

5.Митрополит Іларіон возносив похвалу князю Київському Володимиру тому, що ним «ми хрещені були». Дійсно, Володимир Святославович впровадив християнство в якості державної релігії Київської держави в 988 р. Як ви вважаєте, до яких змін в історії українського народу призвела ця подія?

Відповідь та коментар вчителя: Впровадження християнства в Київській державі сприяло зростанню її міжнародного авторитету. Князь Володимир Великий одружився з сестрою імператорів Візантії, спадкоємниці великого Риму, Анною. Запровадження православ’я сприяло розвитку культури українського народу: появилась писемність, література, кам’яна архітектура та ін. Християнство вплинуло на зміни світобачення та світосприйняття населення Київської держави, звичаїв та моралі суспільства, призвело до пом’якшення стосунків між людьми, поліпшення ставлення до бідних та ін.

Учитель підводить підсумки першого туру брейн-рингу та пропонує продовжити віртуальну подорож Україною в часі та просторі.

Учитель: Шановні учні! Про який регіон України написаний цей вірш В. Сосюри?

Учень (читає): Карпатські гори, мов застиглі хмари…

Упала тінь на доли од вершин.

І наплива з зелених полонин

поміж смерек мелодія флояри.

Вона звучить, і слухає земля,

Притихла вся, аж ген, де верховини…

І скільки серцю в світлі ці хвилини

Її печаль і радість промовля!..

Мовчать в траві невидні скрипалі,

Палає захід в зоревім пожарі…

І світяться гуцула очі карі,

А в них – любов до рідної землі.

ЗУПИНКА 2. Львів

Питання брейн-рингу (грають 1 та 2 групи): 

1.                Назвіть державний символ України, історія якого пов’язана з містом Львовом. Підказка: гербом Львову з давнини був золотий лев на синьому щиті, а під час  революції 1848-1849 рр. замай орала й ця наша національна святиня.

Відповідь та коментар учителя: Під час революції 1848-1849 рр.  учасники українського національно-визвольного руху підняли як символ відродження української нації синьо-жовті прапори. Не лише у Львові, але й в інших містах і селах Західної України (у Стрию, Дрогобичі, Яворові, Бережанах) створювалися загони Національної гвардії, чиї учасники освячували в церквах  сині хоругви із золотим «Руським левом». На початку ХХ ст. у Галичині жовто-блакитний прапор прийняли Українські Січові Стрільці - перше українське національне військове формування в історії України ХХ століття, яке мало велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму[5, с.421].

Прапор Українських Січових Стрільців був блакитним полотнищем з золотистим обрамленням. На ньому з однієї сторони був зображений Архистратиг Михаїл, з іншої – емблема УСС. Прапор цей освятив 28 жовтня 1917 р. митрополит Андрей Шептицький, 150-річницю зі дня народження якого ми відзначаємо у 2015 році.

2.                Що ви знаєте про походження назви міста Львів?

Відповідь та коментар учителя: Львів був заснований біля 1256 року нащадком Володимира Великого князем Галицько-Волинським Данилом Романовичем та його сином Левом. Це засвідчує напис XVII ст. на Галицькій брамі латинською мовою: "Князь Лев поклав підвалини. Нащадки дали ім'я Леонтопіліс".

Галицько-Волинська держава, яка переживала свій розквіт за часи правління Данила Галицького (1238-1264 рр.) стала спадкоємницею Київської Русі.  Данило Галицький прославився як мужній воїн (перемоги над хрестоносцями під Дорогичином, 1238 р.; над поляками та угорцями під Ярославом, 1245 р.), успішний дипломат, про авторитет якого свідчить факт коронації Данила у 1253 р. в м. Дорогочині папським легатом.

3.На честь якого історичного діяча встановлений цей пам’ятник у Львові?

Відповідь та коментар учителя: Цей пам’ятник встановлений на честь предстоятеля Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького (1900-1944). За визначенням історика Н. Полонської-Василенко, «значення Андрея Шептицького більше, ніж тільки митрополита: він був душею всього національного та культурного життя Галичини». Лише декілька фактів про цю видатну людину:

-                      Митрополит Андрей Шептицький підтримував розвиток освітнього та культурного життя на західноукраїнських землях, чим сприяв пробудженню національної свідомості українського населення. У 1902 р. він ініціював відкриття української гімназії в Станіславі.

-                     Митрополит Андрей Шептицький сприяв розвитку української культури. У 1905 р. він заснував церковний музей. Завдяки піклуванню А. Шептицького, у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. Ця колекція стала «наріжним каменем» Українського національного музею у Львові.

-                     За часи Другої світової війни митрополит Андрей Шептицький рішуче виступив проти нищення єврейського населення в Україні за наказами німецької окупаційної влади. Значна кількість євреїв переховувалась у митрополичій президії та греко-католицьких монастирях. Так, у монастирях студитів в Уневі, Львові, монастирському скиті в Лужках на Станіславщині війну пережили більше 200 єврейських дітей.

4.Як називається ця архітектурна споруда, що знаходиться у Львові?

Відповідь та коментар учителя: Це собор святого Юра в Львові.

Собор побудований у ХІХ ст. за проектом Б. Меретина. Храм височіє на кам’яній терасі, до нього ведуть двоє маршових сход і балюстрада. Фасад увінчує фігура святого Юрія Змієборця - покровителя не тільки собору, але й міста Львова. Її автор – видатний скульптор Пінзель.

 За спогадами єврейського священнослужителя рабина Давида Кахане, саме тут у своїх митрополичих палатах Андрей Шептицький переховував з ризиком для життя його родину, коли німці нищили євреїв. Саме тут Андрей Шептицький писав своє пастирське послання «Не вбий!»: «Народ, що не уміє людського життя шанувати, це народ дикий, недостойний ставати в ряди з христ[иянськими] народами світа».

5.Коли людство буде відзначати 70-річчя  закінчення Другої світової війни, під час якої було знищено мільйони людей, наприклад, понад 6 млн. євреїв?

Відповідь та коментар учителя: Друга світова війна закінчилася 2 вересня 1945 року. Тобто 2 вересня ми будемо відзначати 70-річчя завершення цієї жахливої події. Адже, за оцінками Інституту історії НАНУ, прямі людські втрати України становили від 8 до 10 мільйонів осіб. Це більше ніж сукупні людські втрати Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, Франції, Польщі та Канади.

Війна не закінчилася би перемогою над силами агресії, якщо б народи світу не встали на перешкоді нацизму. За період військових дій 1941-1945 рр. мешканці України становили приблизно 7 мільйонів, або 23 % особового складу Збройних сил СРСР. Свій внесок у боротьбу з нацистською Німеччиною та її союзниками. зробив також український національно-визвольний рух, УПА та інші повстанські формування. Цікавий факт: генерал, українець за національністю, Кузьма Дерев’янко «поставив крапку» у Другій світовій війні, підписуючи Акт про капітуляцію Японії на борту лінкора «Міссурі» 2 вересня 1945 року.

3 зупинка. Запоріжжя

Учитель: Шановні учні! Про який регіон України написаний цей вірш В. Сосюри?

Учень (читає): Ходе Степ,

Замислений Степ.

А на ньому синій, синій жупан.

За туманом - туман

І татарські загони…

Розсипається Степ синім дзвоном…

Гей, крізь вітер і ніч бліді руки простяг

І поклав

На Чумацький, на зоряний Шлях…

Бліді руки простяг…

Ходе Степ.

Замислений Степ.

А на ньому синій, синій жупан.

За туманом –

туман.

Питання брейн-рингу (грають 2 та 3 групи): 

1.Заповніть пропуск у прислів'ї «… роду нема переводу» та поясніть значення цього прислів’я.

Відповідь та коментар учителя: «Козацькому роду нема переводу». Це прислів’я підкреслює велике історичне значення козацтва в боротьбі за утвердження української державності. Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців.

2..На честь якого історичного діяча встановлений цей пам’ятник на о. Хортиця?

Відповідь та коментар учителя: Цей пам’ятний знак на о. Хортиця встановлений на честь Дмитра Вишневецького, який побудував замок на о. Мала Хортиця у 1556-1557 рр. для захисту українських земель від татарсько-турецької навали.  Історики вважають, що саме Дмитро Вишневецький став засновником Запорозької Січі, звідкіля численні козацькі загони відправлялися на війну з татарами або поляками, у мирний час займалися господарським освоєнням земель півдня України. Нажаль, сам Дмитро Вишневецький трагічно загинув у 1563 р. Він був захоплений у полон та страчений турками у Стамбулі.

3.Яка споруда зображена на цій фотографії?

    Відповідь та коментар учителя:  Це історико-культурний комплекс «Запорозька Січ». на території Національного заповідника «Хортиця». Це сучасна реконструкція, узагальнений образ козацької столиці, в якому представлено церква, курені, будинок кошового отамана, канцелярія, військові скарбнички, школа, пушкарня. Історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» на острові Хортиця покликаний дати сучасникам цілісне уявлення про таке унікальне явище, яким було в історії України запорозьке козацтво.

Як відомо,  козаки обирали для розташування Січей місця, які самою природою були зроблені неприступними, – острови й півострови, а укріплювали їх за допомогою дерев'яно-земляних споруд. 3апорозькі Січі обкопувались ровом, а навколо них насипався вал, висота якого сягала за 10 метрів. На вершині валу встановлювався частокіл із загострених паль. Всередині Січі знаходився майдан із січовою церквою. Навколо січового майдану стояли довгі казарми – курені, у яких мешкали козаки.

4. Чи мешкали запорізькі козаки на території Донеччини? Якщо так, історія яких міст Донеччини з ними пов’язана?

   Відповідь та коментар учителя:  Так, у XVIII ст. на правобережжі р. Кальміус (західна частина Донецької області) існувала Кальміуська паланка – військово-адміністративна область Земель Вольностей Війська Запорізького.  Її центром була Кальміуська слобода, на місці якої зараз знаходиться Маріуполь. У 1775 р. за наказом російської імператриці Катерини ІІ Запорізька Січ була знищена, а запорізькі козаки вивезені до Олександрівську (Запоріжжя). У 1778 р. на місці Кальміуської слободи оселилися греки.

5.Чи приймали участь українські козаки в розбудові нашого рідного міста Слов’янська? Якщо так, коли це відбулося?

   Відповідь та коментар учителя:  Заснування нашого рідного міста пов’язане з солеварінням на Торських соляних озерах. Спочатку в 17 ст. російська влада завела тут державне солеваріння. Але самі російські чиновники ні працювати, ні воювати з кочовиками не бажали. На річку Тор почали масово переселятися «черкаси» - тобто українські козаки. У 1676 – 1677 рр. у  м. Соляному (Торі) вже проживало 245 українських родин. Таке масове переселення до Тору українських козаків з Правобережної України було викликано війнами між Польщею, Туреччиною та Москвою, які намагались заволодіти столицею Правобережної Гетьманщини – Чигирином. З козаків – переселенців російський уряд створив п’ять слобідських полків. Впродовж 1685–1764 рр. Тор був сотенним містечком Ізюмського слобідського полку. У 1784 р. місто було перейменоване на Словенськ . Тож певним чином Слов’янськ – це козацьке місто.

1.     Рефлексія

    Учитель. Наша подорож Україною завершується. Ми ще раз переконалися, що Україна – єдина та соборна держава. Так давайте всі разом прочитаємо вірш нашого земляка Володимира Сосюри.

Учні (читають текст, розміщений на слайді):

Дзвін шабель, пісні, походи,

воля соколина,

тихі зорі, ясні води –

моя Україна.

Синь гаїв, поля \, світання,

пісня солов’їна,

ніжний шепіт і зітхання –

моя Україна.

І в очах твоїх, кохана,

міниться і лине

сонцем щастя осіянна

моя Україна.

Інтерактивна вправа «Продовжить речення»

Учитель пропонує учням продовжити речення «Якщо я – українець, я пишаюсь тим, що…»

24 серпня - ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

День незалежності України. Історія свята

День незалежності України - державне свято України, що відзначається щорічно 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою Української РСР Акту проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в сучасному вигляді.

Проголошення незалежності української держави 24 серпня 1991 року стало кінцевим результатом багатовікової боротьби нашого народу та його найвидатніших синів за свою свободупроти посягань загарбників.

Завершальний етап цієї боротьби розпочався у другій половині 80-х рр. ХХ ст., коли Радянський Союз, до складу якого входили українські землі, очолив М.С. Горбачов, котрий зрозумів усю хиткість становища комуністичної імперії та почав реформування адміністративно-командної системи управління, сподіваючись зберегти владу в руках КПРС і водночас запозичити досягнення ринкової  економіки країн Західної Європи та Північної Америки. Проте народи вийшли за окреслені комуністичним керівництвом СРСР рамки політики «перебудови». Вони почали розправляти рамена, скидаючи з себе тягар радянського тоталітарного режиму[10, с.252].

У березні 1990 року в Україні відбулися перші порівняно демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Вибори здійснювалися на альтернативній основі, прямим, таємним голосуванням, що дозволило увійти до Верховної Ради значній кількості борців за волю українського народу, його державність. Народні депутати, чиї кандидатури були висунуті Демократичним блоком на чолі з Народним Рухом України, створили парламентську опозицію – Народну Раду. Завдяки їх наполегливій боротьбі, завдяки визвольній активності народних мас 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.У Декларації проголошувалося «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її  території  та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах»[1].

Прийняття Декларації про державний суверенітет України, 25-у річницю якого ми відзначаємо у цьому році, стало одним з найважливіших кроків до незалежності.Недарма вперше День незалежності України святкувавсясаме 16 липня 1991 року в пам'ять про її прийняття.

Але 19 серпня 1991 року комуністичні реакціонери в Москві зважилися на відчайдушну спробу перехопити політичну ініціативу. Ізолювавши М.С, Горбачова в Криму, вони оголосили в СРСР надзвичайне становище і сформували так званий Державний комітет з надзвичайного стану. ДКНС прийняв рішення про заборону діяльності опозиційних партій і рухів, а також деяких газет. Проте вже 21 серпня 1991 року стало ясно, що спроба перевороту зірвалася [7, с.315].

Наслідки провалу прокомуністичного путчу 19-21 серпня 1991 року були епохальними.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради майже одноголосно прийняла Акт проголошення незалежності України, в якому зазначалося: Виходячи із  смертельної  небезпеки,  яка  нависла  була  над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19  серпня  1991 року,

-  продовжуючи  тисячолітню   традицію   державотворення   на Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого  Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

-  здійснюючи  Декларацію  про державний суверенітет України,

Верховна  Рада  Української  Радянської  Соціалістичної Республіки урочисто   п р о г о л о ш у є    н е з а л е ж н і с т ь   У к р а ї н и  та створення  самостійної української держави - УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.    

Віднині   на   території   України  мають  чинність  виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення» [2].

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України. Народ України обрав волю. Понад 90 відсотків населення[10, с.253], що взяло участь у голосуванні (у тому числі, 83,90% мешканців Донецької області[11, с.224].) підтримали рішення Верховної Ради. Україна стала вільною.

Святкування Дня незалежності України 24 серпня почалося з 1992 року, згідно з постановою Верховної Ради України від  20 лютого 1992 року N 2143-XII «Про День незалежності України». У постанові зазначено:«Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє:

1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність»[3].

ІСТОРИЧНА РОЗВІДКА

1.                Історичні умови проголошення незалежності України. Події заключного етапу «перебудови» (кінець 1989 – початок 1991 рр.)

На заключному етапі "перебудови" (кінець 1989 - початок 1991 рр.)М.С. Горбачов та його прихильники в керівництві Комуністичної партії Радянського Союзу намагалися продовжити радикальні економічні реформи з метою створення ринкової економіки. Були здійснені лібералізація торгівлі, разове введення вільних цін. У соціальній сфері держава намагалася стимулювати процес утворення класу підприємців [7, с.309-310].

Разом з тим керівництво КПРС намагалося зберегти контроль над державним життям, посилюючи повноваження генерального секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова. 15 березня 1990 III з'їзд народних депутатів СРСР обрав його Президентом СРСР. Слід зазначити, що М.С. Горбачов отримав лише 59,2% голосів від облікового складу народних депутатів.

26 грудня 1990 р. був прийнятий Закон "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР у зв'язку з удосконаленням системи державного управління". В оновленій статті 128 Конституції СРСР зазначалося, що Кабінет Міністрів СРСР підпорядкований безпосередньо президентові СРСР[9]. Однак зміцнити владу московського союзного центру не вдалося.

В економіці наростали кризові явища. Поширення самостійності державних підприємств, їх перехід на самоокупність та самофінансування, запроваджені в ході економічної реформи М. Рижкова – Л. Абалкіна («Закон про державне підприємство (об’єднання)», червень 1987 р.), спричинили розбалансування економіки. Темпи зростання продуктивності праці значно відставали від темпів збільшення заробітної плати, джерелом якого було безконтрольне підвищення цін на продукцію підприємствами-монополістами. Так, у 1990 р. грошові доходи українців зросли на 15,7 % порівняно з 1989 р., тоді як валовий суспільний продукт знизився на 2,4 %. Це спричинило небувалий тиск на товарний ринок. Замість обіцяного поліпшення матеріального добробуту українці отримали інфляцію, товарний дефіцит та черги.

Почали руйнуватися економічні зв'язки між республіками Радянського Союзу. Кожна з них намагалася вести власну цінову політику. Наприклад, восени 1990 р. РРФСР різко підвищила ціни на м'ясо, не погодивши своє рішення з сусідами. Митниць між республіками тоді не було, і тому це рішення Росії призвело до спустошення продовольчого ринку України.

В цих умовах у народному господарстві продовжувалося наростання деструктивних процесів. За перше півріччя 1991 р. національний дохід України знизився на 8%. Дефіцит державного бюджету досяг 40 млрд.крб. замість очікуваних 4 млрд.крб.[11, с.213].

У політичній сфері спостерігалося падіння авторитету комуністичної партії в суспільстві. Вже у червні 1989 р. в Україні діяло 47 тис. неформальних (тобто створених не за ініціативою комуністичної партії) організацій, найактивнішими серед яких були екологічне громадське об’єднання «Зелений світ», історико - просвітнє товариство «Меморіал», Товариство української мови ім. Т. Шевченка. У вересні 1989 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Народного руху України – суспільно-політичної організації, яка репрезентувала інтереси майже 280 тис. громадян України та наполягала на:

-утвердженні в суспільстві повноцінного політичного плюралізму, багатопартійності; скасування статті 6 Конституції СРСР (про керівну роль КПРС у житті радянського суспільства);

-розширенні суверенних прав Української РСР (радикали на чолі з В. Чорноволом, Л. Лук’яненком, М. Горинем закликали боротися за вихід України зі складу Радянського Союзу, не сподіваючись на реформування М. Горбачовим союзної федерації) [11, с.186].

Саме Народний рух України виступив ініціатором утворення опозиційного Демократичного блоку, який об’єднав 48 неформальних організацій напередодні виборів до Верховної Ради УРСР та місцевих рад.

На підставі законів УРСР "Про вибори народних депутатів Української РСР" і "Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів Української РСР" від 27 жовтня 1989 р. вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад вперше були проведені на альтернативній основі. Вибори відбулися 4 березня 1990 р.: на 450 мандатів до Верховної Ради УРСР претендувало майже 3 тис. кандидатів [9].

15 травня 1990 р. почала працювати новообрана  Верховна Рада республіки, де помітну роль стала відігравати опозиція. Депутати, які програму Демократичного блоку, утворили опозиційну парламентську фракцію – Народну раду (125 осіб) на чолі з Ігорем Юхновським. Представники Народної ради, зокрема представники творчої інтелігенції, майстри слова Д. Павличко, Л. Танюк, В. Яворівський та ін., очолили 7 з 23 постійних комісій Верховної Ради[8, с.453].

Саме з ініціативи Демократичного блоку 16 липня 1990 року було прийнято Декларацію про державний суверенітет України[11, с.206].

У Декларації про державний суверенітет України, 25-у річницю зі дня прийняття якої ми визначаємо у 2015 році, проголошувався «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її  території  та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

У I розділі Декларації під назвою "Самовизначення української нації" відстоювалося право української нації на самовизначення: "Українська РСР як суверенна національна держава  розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією  свого невід'ємного права на самовизначення.

Українська  РСР  здійснює  захист  і  охорону    національної державності українського народу.

Будь-які  насильницькі  дії  проти  національної  державності України з боку політичних партій, громадських  організацій,  інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом"[1].

Принципи, визначені у Декларації про державний суверенітет України, були покладені в основу законотворчої діяльності Верховної Ради УРСР у 1990 – 1991 рр.

Так, важливим політичним кроком у національному відродженні України стало прийняття Закону «Про економічну самостійність Української РСР» [8, с.459].

24 жовтня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР. Згідно зі ст. 71 Основного Закону України встановлювалося, що «на території Української РСР забезпечується верховенство законів республіки»[8, с.463].

Але прийняття Декларації про державний суверенітет України виявилося несумісним зі спробами оновлення союзної федерації, які робилися у цей час кремлівським керівництвом, щоб врятувати Радянський Союз.  У грудні 1990 р. IV з'їзд народних депутатів СРСР фактично відмовився підтримувати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками. Замість цього з'їзд ухвалив постанову «Про загальну концепцію нового Союзного Договору і порядок його укладення», де наголошувалося на перетворенні СРСР як багатонаціональної держави у «добровільний рівноправний союз суверенних республік - демократичну федеративну державу». 16 січня 1991 р Верховна Рада СРСР прийняла постанову про проведення на території СРСР 17 березня 1991 р. референдуму з питання збереження Союзу РСР як федерації рівноправних суверенних республік. Такий загальносоюзний референдум відбувся. Але, за думкою науковців (авторський колектив «Історії держави і права України» у 2 т. під кер. доктора юридичних наук, професора, академіка НАН України В.Я. Тація) березневий загальносоюзний референдум не прояснив зміст нового союзного договору і подальшу долю СРСР Кожна республіка проводила референдум на свій розум, а деякі навіть відмовилися від нього (Грузія, Литва, Молдова, Латвія, Вірменія, Естонія).

Після референдуму розпочався так званий «новоогарьовський процес», під час якого йшли переговори керівників республік з Президентом СРСР М. Горбачовим про новий союзний договір. 23 квітня 1991 р. учасниками переговорів була підписана «Заява». В документі декларувалися принципи нового союзного договору і підкреслювалася необхідність його найскорішого підписання. Але зустрічі учасників переговорів, що проводилися у травні - липні 1991 р. в Ново-Огарьові виявили значні розходження між сторонами. Так, керівництво України, посилаючись на Декларацію про державний суверенітет, заявило про необхідність попереднього обговорення проекту договору на засіданні Верховної Ради України. Натомість проект союзного договору (розповсюджено 15 серпня 1991 р.), ухвалений М.С. Горбачовим залишав фактично недоторканою монополізацію московським центром найважливіших повноважень і надмірну централізацію прийняття рішень з основних питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва[9].

Церемонію попереднього підписання союзного договору було призначено на 20 серпня 1991 р. Але 19 серпня 1991 р. в країні сталася спроба державного перевороту.

2.                Спроба державного перевороту в СРСР та проголошення незалежності України

Прагнення українського народу створити незалежну демократичну державу опинилося під загрозою через реакційний переворот, що стався у Москві. О 6-й годині ранку 19 серпня 1991 р. в Радянському Союзі було оголошено надзвичайний стан[8, с.458]. До складу Державного комітету з надзвичайного стану увійшли представники могутніх сил: КДБ, армії, центральних державних і господарських органів:

- Г. Янаєв - віце-президент СРСР,

- В. Павлов - прем'єр-міністр СРСР,

- В. Пуго - міністр внутрішніх справ СРСР,

- Д. Язов - міністр оборони СРСР,

- О.Бакланов - перший заступник голови Ради оборони при президентові СРСР,

- В. Стародубцев - голова Селянської спілки СРСР,

- О. Тізяков - президент Асоціації державних підприємств і об'єктів промисловості. будівництва, транспорту і зв'язку СРСР [11, с.213].

Вони зважилися на відчайдушну спробу перехопити політичну ініціативу в демократичних сил, ізолювавши М.С. Горбачова на державній дачі у Форосі в Криму.

Вже перші кроки ДКНС свідчили про його наміри відновити тоталітарну систему, унітарний характер СРСР. ДКНС прийняв рішення про заборону діяльності опозиційних партій і рухів, а також деяких газет. У Москву були введені війська [7, с.316].

О 9-й годині ранку 19 серпня 1991 р. генерали Варенников і Чічеватов пред'явили ультиматум Голові Верховної Ради України Леоніду Кравчуку. Було заявлено, що в разі не підтримки рішень ДКНС, проведення страйків, акцій непокори будуть використані війська[11, с.214]. У шифротелеграмі, відправленої першим секретарем ЦК КПУ Гуренком першим секретарям Кримського райкому, обкомів, Київського міськкому Компартії України, говорилося: "У всій роботі необхідно виходити з того, що сьогодні ключовим питанням є збереження Союзу Радянських Соціалістичних республік, зміцнення братніх зв'язків з усіма народами нашої країни ... Будь-які дії, спрямовані на підрив Союзу, порушення радянських законів, прояв регіонального егоїзму повинні присікатися" [11, с.222].

В Україні опір путчистам очолили представники національно-демократичних сил. У той час як президія Верховної Ради УРСР зайняла вичікувальну позицію та тягнула з прийняттям спеціальної постанови з осудом дій ДКНС, Союз українських студентів у своєму зверненні заявив про намір розпочати акції громадянської непокори. Республіканський штаб Народного Руху України закликав громадян "створювати організаційні структури активного опору". Всеукраїнський страйковий комітет, більшість в якому складали представники страйкомів шахтарів Донбасу, став готувати безстроковий всеукраїнський страйк на 21 серпня. А гірники Донецької області ще 20 серпня 1991 р. відправили до Голови Верховної Ради України Л. Кравчука делегацію з попередженням про страйк [11, с.213-214].

Водночас українське керівництво зайняло помірковану позицію. Голова Верховної Ради України УРСР Л.М. Кравчук у виступі по українському телебаченню 19 серпня 1991 року відкрито не засуджував дії ДКНС, закликав громадян України до спокою: «Отже наша позиція – це позиція виваженості і ще раз виваженості. Це захист конституційних норм, захист законів. Усе, що йде всупереч цій позиції, яку схвалив народ, є для нас неприйнятним. Ми маємо відстояти закони, захистити демократію, утвердити в суспільстві законний порядок, захистити інтереси людей. Ми повинні діяти так, щоб не пролилася невинна кров» [11, с.223].

Після невдалої спроби путчистів штурму «Білого дому» - будівлі Верховної Ради Російської Федерації в Москві - стало ясно, що переворот приречений на провал. Позиція  керівництва Верховної Ради УРСР стала більш чіткою: 22 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради України прийняла рішення про скликання 24 серпня 1991 позачерговій сесії Верховної Ради.

Позачергова сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ - Акт проголошення незалежності України[8, с.458].

В Акті говорилося: «Виходячи із  смертельної  небезпеки,  яка  нависла  була  над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19  серпня  1991 року,

-  продовжуючи  тисячолітню   традицію   державотворення   на Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого  Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

-  здійснюючи  Декларацію  про державний суверенітет України,

Верховна  Рада  Української  Радянської  Соціалістичної Республіки урочисто   п р о г о л о ш у є    н е з а л е ж н і с т ь   У к р а ї н и  та створення  самостійної української держави - УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.   

Віднині   на   території   України  мають  чинність  виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення» [2].

У постанові Верховної Ради "Про проголошення незалежності України" було вирішено 1 грудня 1991 р. провести республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності. Відповідно до даного Акту Верховна Рада прийняла постанову "Про військові формування в Україні", яким підпорядкувала собі війська, дислоковані на території республіки. Було прийнято рішення про створення замість республіканського КДБ під управлінням Москви Служби безпеки України. Всі підприємства союзного підпорядкування, розміщені в Україні, оголошувалися власністю республіки[11, с.215].

Ці кардинальні рішення не викликали відкритого опору комуністичної більшості Верховної Ради. Партійна влада республіки була деморалізована провалом путчу і з побоюванням чекала наслідків результатів своєї участі в ньому. Поразка путчистів була насамперед поразкою КПРС, що почала швидко розвалюватися. Тисячі комуністів виходили з партії. Незабаром заявила про свій саморозпуск компартійна більшість в парламенті, так звана група 239. 31 серпня 1991  р. був прийнятий указ "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" [11, с.216].

Прагнення українського народу здобути волю яскраво проявилося під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. На питання бюлетеню для голосування: «Чи підтверджуєте Ви акт проголошення незалежності України?» 90,32 % виборців, які взяли участь у референдумі, відповіли: «Так, підтверджую» [11, с.217].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДЖЕРЕЛА

1.Декларація про державний суверенітет України(Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429)[Електронний ресурс]. - Режим доступу:zakon.rada.gov.ua/go/55-12

2.Про проголошення незалежності України. Постанова, Акт від 24 серпня 1991 року № 1427-XII[Електронний ресурс]. - Режим доступу:zakon.rada.gov.ua/go/1427-12

3.Про День незалежності України. Постанова Верховної Ради України  від  20 лютого 1992 року N 2143-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/2143-12

ЛІТЕРАТУРА

4.Бойко О.Д. Україна в 1985-1991 рр.: Основні тенденції суспільно-політичного розвитку[Текст] : збірник наукових праць / О. Д. Бойко; Нац. акад. наук України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. - К.: ІПіЕНД, 2002. - 305 с.

5.Бойко О.Д.  Історія України [Текст]: навч. посібник / О. Д. Бойко. - 3-тє вид., випр. і доп. - Київ : Академвидав, 2006. - 688 с.

6.Гарань О.В. Убити дракона [Текст]: З історії Руху та нових партій України/ О.В. Гарань. ­ К.: Либідь, 1994. – 200 с.

7.Добров П.В. Історія України: курс лекцій і структурно-логічні схеми [Текст]: навч.посібн.для студентів усіх форм навчання та всіх спеціальностей/ П.В. Добров, І.М. Єсіп; Донецький національний ун-т. – Донецьк: вид-во «Вебер» (Донецька філія), 2009. – 472 с.

8.Іванов В.М. Історія держави і права України [Текст]: підручник/ В.М. Іванов. – К.: МАУП, 2007. – 252 с.

9.Історія держави і права України[Текст]: підручник: у 2 т. / [за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина ; кол. авторів : В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Свято¬цький та ін.]. - Т.2. - К. : Видавничий Дім „Ін Юре”,2003. - 580 с.

10.Лотоцький А. Історія України для дітей. – Івано-Франківськ: Обласне Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка  «Просвіта», 1993. – 256 с.

11.Турченко Ф.Г. Новітня історія України: Ч. 2. (1939 ­ 1995) [Текст]: Підручник для11 ­го кл. серед. загальноосв. навч. закл. / Ф. Г. Турченко , П. П.Панченко, С. М. Тимченко. - – К.: Генеза, 1995. – 344 с.