Володимир Святославович - великий князь Київський
(980-1015)
(980-1015)
Володимир Великий був онуком княгині Ольги, яку християнська церква вважає Рівноапостольної.
Деякі історики вважають, що підкоривши повсталих древлян, княгиня Ольга повеліла стратити князя Мала, за якого її намагалися посватати після вбивства чоловіка Ігоря. Діти князя мала - син Добриня і дочка Малуша – ймовірно були відвезені Ольгою до Києва. Добриня виріс хоробрим і вмілим воїном, мав державний розум та відіграв велику роль під час правління Володимира. Малуша стала ключницею Ольги. Син Ольги Святослав звернув увагу на рабиню та проти волі матері зробив її своєю наложницею. Розгнівана Ольга заслала Малушу до селище Будутин. Там і народився близько 960 року хлопчик, названий Володимиром.
Ім'я «Володимир» слов'янського походження. Його можна пояснити наступним чином: «володіє світом», «володіє даром світу», «найможновладніший».
Але хлопчик Володимир не був «можновладним» в родині свого батька - князя Святослава. Він був бастардом, тобто незаконнонародженим сином, сином рабині.
Вирушаючи у Другій Балканський похід, Святослав призначив Володимира намісником Новгорода Великого (970 р). Після загибелі Святослава великим князем Київським став його старший син Ярополк. Середній син, Олег, правил у Древлянській землі.
Невдовзі між Святославовичами спалахнуло багаття ворожнечі. На думку деяких істориків, причина міжусобиці полягала в тому, що Ярополк Київський, вихований Ольгою, був християнином. Це суперечило інтересам його дружинників, серед яких більшість була язичниками. Вони й посварили між собою Ярополка та Олега. Близько 977 р. Ярополк розбив військо свого брата Олега під Овручем. Сам Олег загинув, намагаючись сховатися в фортеці. Разом з конем він був скинутий натовпом втікачів у рів та задавлений.
Володимир зібрав «за морем» (в Скандинавії) норманську дружину та пішов війною на Ярополка (978 р). Зраджений воєводою Блудом Ярополк був убитий під час переговорів, а Володимир став князем Київським.
Мабуть, до цього періоду перемоги язичників у Києві слід віднести загибель Феодора Варяга та його сина Іоанна. Як повідомляє літопис «Повість временних літ» варяг на ім'я Феодор довгий час перебував на військовій службі у Візантії та прийняв там хрещення. У Феодора був син Іван, який також сповідував християнство.
«І сказали старці і бояри: кинемо жереб на отроків та дівиць, на кого впаде він, того заріжемо богам». Жереб, кинутий волхвами, упав на християнина Іоанна. Коли про це повідомили Феодору, той відповів: «Не боги це, а дерево. Нині є, а завтра згине. Не їдять вони, не п'ють, але зроблені людськими руками з дерева. Бог же єдиний ... Не дам сина мого бісам ». Збройний натовп язичників кинувся до Феодору та вбили його з сином. Вважається, що під час розкопок у Києві в 1908 р біля вівтаря Десятинної церкви було знайдено нижній зруб дерев'яного будинку Феодора, спаленого язичниками.
Так почалося правління Володимира, який став «єдинодержавцем» Київської Русі, підкорив навколишні країни «одних - миром, непокірних - мечем».
Сівши на великокнязівський престол (980 р.), Володимир насамперед вирішив позбутися варязьких найманців, за допомогою яких опанував стольним градом. Варяги поводилися зухвало та вимагали від Володимира накласти на киян контрибуцію по 2 гривні з людини. Але Володимир зумів направити варягів на Візантію, де вони ввійшли до лав найманої гвардії імператора. Лише невелика частина варягів була включена Володимиром до складу своєї дружини. У внутрішній та зовнішній політиці князь спирався на дружину, що складалася в основному зі слов’ян. Літописи зображують Володимира Святославовича зразковим дружинним князем: «Володимир бо любив дружину та з нею радився про устрій землі, про порядки землі, про війни».
Свою державну діяльність новий князь, як і його попередники, почав з приєднання до Києва східнослов'янських союзів племен, які або не ввійшли до складу держави раніше, або відпали у зв'язку зі смертю попереднього князя Київського Святослава Хороброго. Першим військовим заходом Володимира був похід 981 р. проти хорватів та дулібів, яких тоді остаточно були приєднані до Київської держави. Далі були придушені повстання в'ятичів (982 р) та радимичів (984 р). За часів правління Володимира всі основні східнослов'янські союзи племен були інкорпоровані до складу Київської держави. На сході Київська держава досягла межиріччя Оки і Волги, на заході - Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі - Чудського, Ладозького і Онезького озер, на півдні - Дону, Росі, Сули і Південного Бугу. Процес утворення Київської Русі в основному завершився.
Видатний політик Володимир Великий здійснив серію реформ: адміністративну, військову, оборонну, судову, релігійну.
У період проведення адміністративної реформи Володимир:
- роздав землі в управління 12 синам - намісникам;
- ліквідував владу племінних князів.
Так була створена централізована система управління державою.
Військова реформа замінила племінну організацію війська на феодальну (несення військової служби за право володіти земельною власністю).
Оборонна реформа передбачала широке будівництво фортець навколо Києва, що стали опорними пунктами в боротьбі з печенігами.
Суть судової реформи полягала в тому, що князь прагнув розділити єпископський та міський суди, виробивши закон, який би регулював відносини в суспільстві на основі звичаєвого права («Устав земляний»).
Під час князювання Володимира велася чеканка нових золотих і срібних монет. Т. зв.
«златники» та «срібляники», тобто золоті та срібні монети, що карбувалися за
часів Володимира Великого, мали на лицевому боці зображення князя з усіма
регаліями, а на зворотному – тризуб, родовий знак Рюриковичів.
У письмових
джерелах опис родового знаку Рюриковичів вперше зустрічається на сторінках
болгарського літопису «Хроніка Манасії». Прапори дружини Святослава Хороброго,
батька Володимира, були оздоблені зображеннями двузубу. Відомі печатки князя
Святослава Ігоровича з цим знаком. За однією з версій, родовий знак Рюриковичів
являв собою схематичний образ соколу – невеличкого, але грізного мисливського
птаха.
На монетах
князя Володимира Великого зображення тризубу значно відрізняється від цього
спрощеного варіанту. Очевидно, під впливом християнської церкви з’явився третій зубець. До середньої лінії знаку була додана паличка,
щоби вийшов хрест.
Тризуб став
спадковим геральдичним знаком для нащадків Володимира Святославовича –
Святополка І (1015-1019), Ярослава І Мудрого (1019-1054) та інших князів
Київських. Сьогодні тризуб є малим Державним Гербом України, що підкреслює
тяглість державотворчих процесів на її території від часів Київської Русі.
Найбільший вплив на історію українського народу серед реформ Володимира Великого мала релігійна. Спочатку Володимир Святославович (980 р) провів реформу язичницьких вірувань, але вона не мала позитивних наслідків.
Новим етапом реформування стала велика рада з обрання віри князем і дружиною. Після довгих коливань князь віддав перевагу православ’ю, що нібито уразила його своїми багатими обрядами («Повість минулих літ»). Але історики ставлять вибір Володимира Святославовича у залежність від конкретних політичних та економічних потреб того часу.
Перевагами православного християнства були:
- відповідно до візантійської моделлю християнства, прийнятої на Русі, світська влада переважала над релігійною;
- знайомство людей з християнським віровченням здійснювалося рідною мовою.
Справа прийняття православ'я полегшувалася для Володимира Великого зовнішніми обставинами. Візантійську імперію потрясали повстання бунтівних полководців Варди Скліра та Варди Фоки, кожен з яких намагався скинути з імператорського трону братів - співправителів Василя ІІ та Костянтина.
Події розвивалися швидко. Варда Фока проголосив себе імператором та рушив на Константинополь. Посли імператора Василя прибули до Києва: «І виснажилися багатства його (Василя) і спонукала його потреба вступити в листування з царем Русів. Вони були його ворогами, але він просив у них допомоги», - писав арабський хроніст Ях'я Антіохійський. У нагороду за військову допомогу Володимир просив руки сестри імператорів Анни, що було для візантійців нечуваною зухвалістю. Принцеси крові ніколи не виходили заміж за «варварських» правителів, тим більше язичників. Але, враховуючи обставини, Константинополь був змушений погодитися.
Було укладено договір, згідно з яким Володимир повинен був послати імператорам в допомогу шість тисяч варягів, прийняти хрещення та за цієї умови отримати в дружини царівну Анну.
Київські дружини допомогли розгромити заколот Варда Фоки. Але греки не поспішали виконати свою частину договору.
Обурений цим, Володимир Великий вирушив у похід на грецьке місто в Криму Корсунь (987 р.). Завдяки зраді одного з місцевих жителів, який показав кам'яні труби водоводу до Корсуня з Кримських гір, Володимир залишив місто без води та змусив його здатися. Неприступний оплот візантійського панування на Чорному морі впав.
Василь та Костянтин були змушені відправити Анну до Криму. З часу одруження на Анні Володимир додав до своїх титулів новий, ще більш блискучий - цісар (імператор). Він почав карбувати монети за візантійським зразком (на монетах - портрет Володимира в царському одязі, з імператорською короною).
З царівною Анною прибув митрополит Михайло Сирин зі свитою, іконами і святими мощами.
Після повернення князя Володимира Великого до Києва настав виключний в історії українського народу ранок Хрещення киян у водах Дніпра (988 р.). Напередодні князь Володимир велів оголосити: «Якщо хто не прийде завтра на річку - багатий чи бідний, жебрак або раб - буде мені ворог».
Й досі головна вулиця Києва на згадку про хрещення називається Хрещатиком. В кінці цієї вулиці знаходиться Володимирська гірка, з якою колись спостерігав за хрещенням слов'ян Володимир. На ній стоїть пам'ятник - зображення Володимира з хрестом у руках з бронзи (автори - скульптор В.І. Демут-Малиновський та П.К. Клодт, архітектор К.А. Тон, 1853 рік).
Слідом за столицею Володимир запровадив християнство й в інших містах Русі Київської держави.
Наслідками запровадження православного християнства в якості державної релігії Київської Русі стало:
1) Православ’я перетворилося на ідеологічне підґрунтя для зміцнення централізованої держави, утвердження особистої влади великого князя.
2) Істотно зріс міжнародний авторитет Київської держави.
3) Запровадження православ’я сприяло розвитку культури українського народу: писемності, літератури, архітектури та мистецтва.
4) Християнство вплинуло на зміни світобачення та світосприйняття населення Київської держави, звичаїв та моралі суспільства, призвело до пом’якшення стосунків між людьми, поліпшення ставлення до бідних та ін.
З перших століть християнства веде початок звичай споруджувати храми на місці язичницьких святилищ або на місці загибелі християнських мучеників. Слідуючи цьому звичаю, Володимир Великий побудував храм святого Василя на пагорбі, де знаходився жертовник Перуна, nf заклав кам'яний храм Успіння пресвятої Богородиці на місці загибелі варягів - мучеників. Прекрасний храм, який повинен був стати місцем служіння митрополита Київського, будувався п'ять років (до 996 р.).
У день освячення храму пресвятої Богородиці князь Володимир Великий подарував церкві десятину, чому в народі її стали називати Десятинною: «Се даю церкві сій Святої Богородиці десятину свого князювання, і тако ж і по всій землі Руській від усього княжого суду десяту векшу, з торгу - десятий тиждень, а з будинків на всяко літо - десятину всякого стада та всякого жита».
З Десятинною церквою та єпископом Анастасом деякі історики пов'язують початок літописання (Б. Рибаков та ін.). При ній були складені «Житіє святої Ольги», «Сказання про варягів – мучеників», «Слово про те, како хрестися Володимир возьмя Корсунь».
З утвердженням християнства в суспільстві стала поширюватися грамотність. У Києві Володимир «начаша від батьків і матерів взіматі младі діти і давати в училище учитися грамоті ... І бисть безліч училищ книжкових і бисть від сих безліч любомудрих філософів».
Під впливом християнських проповідників істотно пом'якшилися звичаї, змінилися норми моралі суспільства. Особливо яскравим прикладом цього є зміни у поведінці самого князя Володимира Святославовича. У літописі пишеться, що він прожив останні роки, «роздаючи маєтку багато убогим, і вбогим, і мандрівникам, і по церквах, і по монастирях. Хворим же і вбогим доставляв по вулицях великі каді та бочки меду, і хліб , і м'ясо, і рибу, і сир, бажаючи, щоб всі приходили та їли, славлячи Бога». За цю щедрість в народі Володимиру дали прізвисько Красне Сонечко.
Про час князювання Володимира Святославовича народ склав багато билин, легенд, згадують його в піснях і казках.
Тихо-мирно Володимир
Свого віку доживав,
Піклувався своїм народом,
Вдів, убогих годував.
Всі вдоволені, щасливі,
А багатство і добро
Все несе й несе у Київ
На човнах своїх Дніпро.
Щонеділі виїжджає
Валка з княжого двора
З хлібом, салом, м’ясом, медом,
Повна всякого добра.
«Хто убогий, хто каліка,
Хто сьогодні ще не їв,
Йдіть, нещасні, поспішайте,
Приступайте до возів!»
І ішли каліки, вбогі,
На руках дітей несли,
Із возів, що треба, брали,
Їли хліб і мед пили.
Тихо-мирно дні останні
Володимир доживав,
Будував церкви і школи
І за ладом доглядав.
І народ за серце й розум
Свого князя шанував:
«Красним сонцем» України
«Красним сонцем» України
Володимира прозвав.
І Великий Володимир
Що і досі не умер:
За його думки великі
Люди борються й тепер.
Щ е і досі на Вкраїні
Кров’ю скроплені поля.
Ще і досі українська
Розшматована земля.
Олександр Олесь «Княжа Україна
Немає коментарів:
Дописати коментар