День Державного Прапора України
День Державного
Прапора України - державне свято України, присвячене одному з її державних
символів - Прапора України. Відзначається щорічно 23 серпня.
Двадцять
чотири роки тому, 23 серпня 1991 року, група народних депутатів внесла
синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради Української
Радянської Соціалістичної Республіки. Цей прапор був освячений священиком Української
автокефальної православної церкви Петром Бойком. Прапор, внесений до сесійної
зали українського парламенту 23 серпня 1991 року, як реліквія, урочисто
зберігається у музеї Верховної Ради.
Святкування Дня
Державного Прапору України почалося з 2004 року згідно з указом Президента
України «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 р. № 987/2004,
де зазначалося, що метою цього
державного свята є «вшанування багатовікової історії українського
державотворення, державної символіки незалежної України», а також «виховання поваги
громадян до державних
символів України» [3].
ІСТОРИЧНА
РОЗВІДКА
Державний
прапор – офіційна емблема держави, символ її суверенітету. Але перед тим, як
бути визнаним Державним Прапором України, синьо-жовтий прапор тривалий час був
національним символом українців.
Вперше
поєднання синього та жовтого (або блакитного та жовтого, золотого) кольорів
зустрічається на корогвах Галицько-Волинського князівства ХIII – початку ХIV ст., правонаступника
Київської держави. Тоді на полотнищі блакитного кольору зображувався золотий
лев [5, с.420]. Після входження земель Галицько-Волинського князівства до
складу Польсько-Литовської держави золотий лев на блакитному щиті продовжує
використовуватися як герб міста Львова.
За
козацько-гетьманської доби найбільш розповсюдженим прапорним кольором був
малиновий. Але лицева сторона полкових і сотенних корогв і знамен в Українській
козацькій державі – Гетьманщині другої половини XVII
– XVIII ст. містила
національну емблему з зображенням козака у золотому щитовому полі на блакитному
полотнищі [5, с.421].
З ліквідацією
Гетьманщини, приєднанням українських земель до Російської та Австрійської
імперій український національний прапор тимчасово зник. Проте вже під час
революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії учасники українського
національно-визвольного руху знову підняли як символ відродження нації
синьо-жовті прапори.
У Стрию,
Дрогобичі, Яворові, Бережанах та інших містах і селах Західної України створювали
загони Національної гвардії, чиї учасники освячували в церквах сині хоругви із золотим «Руським левом» [4].
У жовтні 1848
р. синьо-жовтий прапор замайорів на Соборі руських учених у Львові. За Я.
Головацьким, «под образомъ державного
монарха спочило две, хоругви синожовти... окна и столпы украшени були народними
барвами – при сихъ последнихъ стремели по паре прапоровъ тоже синожовтом барвы…
Народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную,
щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный,
погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой,
якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на
ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить»
[4].
На початку ХХ
ст. у Галичині жовто-блакитний прапор прийняли Українські Січові Стрільці -
перше українське національне військове формування в історії України ХХ
століття, яке мало велике значення для відновлення військових традицій, для
зростання українського патріотизму[5, с.421].
Прапор
Українських Січових Стрільців був блакитним полотнищем з золотистим
обрамленням. На ньому з однієї сторони був зображений Архистратиг Михаїл, з
іншої – емблема УСС. Прапор цей освятив 28 жовтня 1917 р. митрополит Андрей
Шептицький, а автором його був Іван Іванець [4].
Під час
національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. відбулося справжнє відродження
національного прапору в Наддніпрянській Україні.
Вже у травні
1917 р. синьо-жовтий прапор освячував проведення І Всеукраїнського військового
з’їзду в Києві, чиї делегати рішуче виступили за автономію України у складі
Російської республіки. У газета «Народна Воля» (за 19 (6) травня 1917 р.)
повідомлялося: «На сцені по-за містом для президіума розгорнувся синьо-жовтий
прапор з написом «Хай живе національно-територіальна автономія. Депутація з
Петрограду» [4].
18 січня 1918
року Мала Рада - орган, який відігравав провідну роль у формуванні політики Української
Центральної Ради, - затвердила проект українського морського прапору. Він
складався з двох смуг: вгорі жовта, внизу синя. На синій був розташований
золотий знак князя Володимира – Тризуб з хрестом у горі [5, с.421].
Дискусійним
залишається питання, чи наважилася Центральна Рада на визнання національного
прапора українців державним прапором Української Народної Республіки. Деякі
історики наполягають на тому, що 22 березня 1918 р. Центральна Рада прийняла в
якості державного прапору УНР жовто-сине полотнище. Таке розташування кольорів
нібито було прийнято за наполяганням голови Центральної Ради М. Грушевського,
що був поборником геральдики (зокрема німецької школи, у якій вважається, що
«правильно» на прапорі розташовувати вгорі колір гербової фігури, а внизу –
колір тла). Однак, за думкою інших істориків, 22 березня 1918 р. Центральною Радою державний
прапор УНР не затверджувався [4].
За гетьмана
Павла Скоропадського (14 квітня – 14 грудня 1918 рр.) синьо-жовтий прапор
використовувався як символ Військово-морських Сил Української держави.
16 липня 1918
р. гетьман П. Скоропадский затвердив новий зразок військово-морського прапора,
що був вироблений геральдичною комісією: «білий прапор з рівним синім хрестом,
який ділить прапор на 4 рівних частини. …В крижі ж теж, відступивши на 1/8
ширини хреста від його боків, міститься національний прапор Держави (складений
з блакитної і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого міститься золота
печатка Св[ятого] Володимира такої ж ширини, як хрест і в 1/11 рази вища своєї
ширини» [4].
Встановлення
більшовицької диктатури в Наддніпрянській Україні та приєднання
західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини не
перервало традицію застосування синьо-жовтого прапора в якості національного.
Коли у березні
1939 року було проголошено незалежність Карпатської України, Перший Сойм
Карпатської України 15 березня в Хусті ухвалив закон, де, зазначалося: «§ 5.
Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя
є горішня, а жовта є долішня» [4].
Питання
національної символіки, зокрема прапору, неодноразово порушувалося
національно-демократичними силами наприкінці 1980 рр.
23 березня
1990 р. за рішенням сесії Тернопільської міської ради над будівлею Тернопільської
міської ради замайорів синьо-жовтий національний прапор. 3 квітня 1990 р. за
рішенням сесії Львівської міської ради національний прапор вивішено на вежі
ратуші. 28 квітня 1990 р. національний прапор з'явився на будівлі Львівської
обласної ради. 24 липня 1990 р. на Хрещатику біля Київради було підняте
синьо-жовте знамено, перед тим освячене в соборі Св. Софії [5, с.421].
Символом
єднання українців Сходу та Заходу стало використання національного прапору під
час акції патріотичних сил 21 січня 1990 р. Тоді був організований «живий
ланцюг» Стрий – Івано-Франківськ – Львів, Тернопіль – Рівне – Житомир – Київ. За
різними оцінками, від 0,5 до 3 мільйонів українців із синьо-жовтими прапорами
встали вздовж доріг України.
Після проголошення незалежності України 4
вересня 1991 р. синьо-жовтий національний прапор було урочисто підняте над
будинком Верховної Ради України.
28 січня 1992
року Верховна Рада України прийняла постанову «Про затвердження державним
прапором України Національного прапора». В постанові говорилося: Державний
Прапор України «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних
за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору,
нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його
довжини 2:3» [2].
У статті 20
Конституції України, яка була прийнята 28 червня 1998 р., проголошувалося: «Державними
символами України є Державний прапор України, Державний Герб України і
Державний Гімн України.
Державний
Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і
жовтого кольорів» [1].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДЖЕРЕЛА
1.Конституція України (Відомості
Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2. Про Державний прапор України.
Постанова Верховної Ради України від 28 січня 1992 року № 2067-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2067-12
3.Про День Державного Прапора України. Указ Президента України від 23 серпня 2004 р. № 987/2004 [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/987/2004
ЛІТЕРАТУРА
4.Гай-Нижник П. Під яким прапором
здобувалася й існувала українська державність у ХХ столітті (Про Державний
прапор України на підставі історії та фактів, а не емоцій) // Музеї України. –
2014. – 3 січня [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=9725
5. Довідник з історії України. Том 2.: К. Бондаренко, В. Гордієнко та ін. За
редакцією І. Підкови та Р. Шуста. – К.: Генеза, 1995. – 440 с
Немає коментарів:
Дописати коментар