Інформаційні матеріали до Дня пам'яті Героїв Крут

Методичні матеріали

до відзначення Дня пам’яті Героїв Крут у 2016 році

у загальноосвітніх навчальних закладах

Історичні матеріали.

Бій під Крутами 29 січня 1918 року.

На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.

Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради.

24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу. Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина. Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi. Впродовж усього дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією. Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів.

27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон. І наступного дня ці 27 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70– 100 загиблих. Серед них – 37–39 вбитих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило- Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу). Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.

Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест- Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.

Зі спогадів очевидців.

«Пам’яті тих, що полягли під Крутами» Дмитро Дорошенко.

 Хто з нас, українцiв лiвобережних, не знає невеличкої стації Крути на залiзнiй дорозi з Києва до Конотопа? Звiдси розходяться боковi вiтки, одна на Чернiгiв, друга на Пирятин та Прилуки. Коло станції високi тополi. Широка без краю nлощина, piвнa як море. Недалеко Нiжин, що коло його, на сих розлогих ланах вiдбувалась знаменита Чорна Рада влiтку 1663 року; недалеко звiдси й Борзна, батькiвщина славного полковника Семена Палiя, а близько неї хутip Мотронівка, де жив i помер Панько Кулiш (…). Звичайно, на сiй ма¬лiй станції, коли приходили київськi потяги й подорожнi пересiдали на "вузькоколiйку", щоб їхати далi на Чернiгiв чи на Прилуку, бувало людно й оживлено, навіть тісно в невеличкому станцiйному будинковi. Але, в тi днi - в половинi сiчня 1918 р. було порожньо й глухо. 3 пiвночi на Україну наступав ворог, той старий iсторичний ворог, що колись не раз тим самим шляхом од Конотопа на Київ наступав пiд проводом бояр Ромодановського, Великогагина, Шереметєва та iнших. І тепер точнi¬сінько тим самим шляхом, тiльки що не гpунтовою дорогою, а по залiзнiй колії наступали його внуки. Звались вони тепер не «государевою ратью», а «товарищами-большевиками», а вели їх не царськi бояре, але царський жандармський полковник Муравйов i «товариш» Ремньов. Поїзди вже не ходили, i тiльки холодний вітep вiльно гуляв по степу кругом станції. В столицi України тiльки що урочисто було проголошено у великому бiлому будинковi пiд широкою сферичною банею з шкляним дахом («Педагогiчний Музей») самостiйнicть i незалежнicть України. Але нiкому було її захистити й оборонити, i «варвар з пiвночi», про наступ якого повiдомив українську iнтелirенцiю, зiбрану в салi Українського Клубу на стрiчi нового 1918 року, голова тодiшнього уряду вкраїнського В.Винниченко, насував, мов темна хмара, й грозив, як казав промовець, «знищити культуру на нашiй землі». І ми вci, що зiбрались тодi коло одного столу, сумно вiтали новий piк як «morituri», – тi, що мали вмерти. Але ми не зумiли стрiнути ту смерть, як вояки зi зброєю в руках, ми – «cтapi українці». Бо хоч ми й звикли декламувати гapнi слова про любов до України i дiйсно любили її в душi, але становище духових рабiв у царськiй державi не могло виховати з нас воякiв; ми не мали традицiй лицарської оружної боротьби, ми вмiли боротись тiльки таємно у подполлi: ми вмiли й умирати, але смертю жертви з руки ката, а не з мечем у руках на збройнiм поєдинку. Ми були не виннi в тому; се було наше прокляття, се ми покутували грiхи наших предкiв, що не стало в їx до краю завзяття. І коли лютий ворог переступив тепер українські кордони, а всерединi, в столицi, звили собi кубло зрада i по-встання, у нас не було сил. Молодий український уряд умів добре про¬мовляти, був щедрий на обiцянки всяких благ, од усього серця хтів ущасливити українським народовим соціалісничним ладом, але не умів організувати силу, щоб оборонити себе і той новий лад, який він хотів запровадити на рідній землі.

«Бiй пiд Крутами» Аверкiй Гончаренко, полковник армії УНР.

Ставлю собi завдання подати до прилюдного відома правдивий перебiг бою за ст. Крути. Обставини, що змусили нас до бою, такi. По оголошеннi Українською Центральною Радою IV Унiверсалу УкраЇна стала самостiйною державою. Як така, вела мировi переговори з Центральними Державами у Берестi. Рiвночасно вела мировi переговори з тими ж державами i Росія большевицька. Предсiдник большевицької делегацiї Троцький виступив iз заступництвом Радянської України, запевняючи представникiв Центральних Держав, нiби Центральна Рада та її Уряд уже не icнують. А в той час Уряд України робив нелюдськi зусилля в подавлюваннi анархiї внутpi краю i до його оборони назовнi. Найкоротшою дорогою на Київ з пiвночi йдуть залiзничнi шляхи Гомель-Бахмач i Харкiв- Ворожба-Бахмач: На оборону цього надзвичай важного залiзничного вузла командуючий вiйськами отаман Капкан i вислав «l-шу iмени гетьмана БогданаХмельницького Юнацьку Вiйськову школу». В складi школи було 4 сотнi (по 150 юнакiв), 16 кулеметiв та 20 старшин. Школа була комлектована юнаками з колишнiх росiйських вiйськових шкiл, з освiтою не менше як 6 кляс гiмназiї, а переважно з укiнченою середньою школою. Юнацька школа мала 2 курси; молодший, як менше вишколений, продовжував науку на мicцi, а старший 8.12.1917 в командi ген. штабу сотника (з росiйського вiйська капiтан) Носенка виїхав до Бахмача. Бахмач адмiнicтрацiйно належав до Чернiгiвщини, де вiйськово-адмiнicтрацiйну справу провадив сотник (капiтан) Тимченко. Сотник Тимченко не мав нiякого вiйська i навіть, щоб сформувати собi якийсь вiддiл для свого штабу, просив у начальника школи старшин. Для цього i був призначений сотник Микола Богаєвський, що став на¬чальником штабу у сотника Тимченка. Мiж двома командирами виникло непотрiбне непорозумiння: з одного боку був сотник Носенко, від генерального штабу i начальник школи, а з другого – сотник Тимченко, протегований полiтичною партiєю, як ко¬мандуючий вiйськами адмiнicтративного району Чернiгiвщини. 22 грудня 1917 р. мене, як командира куреня Юнацької школи, покликав до себе командуючий вiйськами отаман Капкан. Отаман Капкан наказав мені вiдїхати негайно до Бахмача з наказами для обох згаданих вище начальникiв. По одержаннi двох секретних пакетів я спитав командуючого вiйськами, чи не мiг би я вислати цi накази якимсь молодшим старшиною. На це дicтав таку вiдповiдь: «Ви призначаєтесь комендантом оборони Бахмача. Большевики наступають з Харкова i Полтави. Головнi сили Муравйов провадить на Бахмач-Київ. Забирайте решту Юнацької школи. Потяг на ст. Київ-Товарний уже готовий. На помiч – трудно чекати». З цим я вiдiйшов. Щедро надiлений повновластю з пiдкресленням за всяку цiну не вiд¬дати Бахмача, щоби не допустити большевикiв до Києва, з глибоким смутком i жалем (тодi ще не знав до кого) вертав я до школи. Брав мене в свої обiйми невимовний жаль. Молодий цвiт нашої армiї – юнакiв кидали майже в безнадiйну ситуацiю, тодi як серед шалiючої анархiї десятки тисяч озброєного, випробуваного в боях вояцтва безжурно демобiлiзувалося: його не зумiли завчасу, використовуючи для цього нацiональне пiднесення, взяти в карби вiйськової дисциплiни, а навпаки, на мiтинrах деморалiзували накликуванням до подiлу землi. Тепер лише iдейнi горстки стали до боротьби за рiдний край. Перед самим вiдїздом ще пiшов я до Головного Начальника Юнацьких шкiл генерала Астафiєва. Прийшов до нього не тiльки як до начальника, а ще i як до свого колишнього щиро любленого професора з Чугуївської вiйськової школи. З мого рапорту він довiдався, якi накази дicтала школа, i удiлив мені багато порад, що так допомогли мені у виконаннi завдання оборони Бахмача. Тут, до речi, хочу пiдкреслити заслуги генерала Астафiєва, що зумiв ширити ще задовго до революцiї нацiональну cвiдомicть серед нас («малограмотних» українцiв). На це у росiйськiм вiйську до революцii було дуже мало вiдважних одиниць серед вищої військової генералiцiї, а генерал Астафiєв до неї належав. 23 грудня ввечерi я вже був у Бахмачi. Начальник школи, сотник Носенко, відїхав з Бахмача вдоволений. Сотник Тимченко xотів, щоби школа пiдлягала йому, на що я не міг погодитися, маючи наказ командуючого вiйськами. Я лише зазначив, що в справах адмiнicтрацiйних буду йому пiдлягати, як зайде потреба, справи ж бойового характеру, згiдно з наказом, буду вести сам. Для охорони нашого лiвого крила в напрямi на Чернiгiв вислав я сотника Семирозума з четою юнакiв. На Святий вечiр – 24 грудня 1917 р. – в напрямi на Гомель я вислав вiд школи передову заставу. Пiсля незначної сутички ми зайняли ст. Доч, при тому 2 большевицьких воякiв взяли до полону. У нас були легко paнені 2 юнаки i 1 старшина. Biд полонених я довiдався, куди i як наступають вiйська Муравйова. В напрямi до ст. Ворожба школа також увiйшла в бойову стичнicть з большевиками. Ст. Бахмач i місто залишалися за нами. Треба зазначити, що в залiзничному депо Бахмач було до 2 тисяч затруднених приверстатах робiтникiв, переважно москалiв. Про їх настрiй вiднicся я досотника Тимченка за iнформацiями. Сотник Тимченко був у них на мiтинry i сказав мені, що нема страху: робiтники оголосили невтралiтет. Трудно було, однак, вiрити в їх невтральнicть, а мати у себе в найближчiм запiллi 2 тисячi озброєних робiтникiв – не належало до приємности. На цiй пiдставi я й приступив до перегрупування Юнацької школи, не гублячи однак бойового зв'язку з противником.

Інтернет-ресурси:

-        http://www.cdvr.org.ua  Центр досліджень визвольного руху. До Дня Соборності України та Дня пам’яті Героїв Крут. Методичні рекомендації.

-        https://www.youtube.com/watch?v=c8S16Zj2hBg День в історії. Бій під Крутами.

-        https://www.youtube.com/watch?v=GGeeDaJTR3c Крути.

-        https://www.youtube.com/watch?v=0aXt3OnMn7M Легенда про студентське військо.

-        https://www.youtube.com/watch?v=0vMF7Vho8B8 Україна: забута історія. Крути. Молода кров.

Вітаємо з Днем Соборності України!

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту злуки (возз’єднання) Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Згадаємо передумови цієї історичної події. Тривалий час українські землі перебували у складі іноземних держав. Український народ розділяли кордони. У ХІХ ст. західноукраїнські землі (Галичина, Північна Буковина, Закарпаття) входили до складу Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) імперії, тоді як землі Наддіпрянської України перебували під владою Російської імперії. Але прагнення до єдності зберігалося в серцях українців. Ідея соборності надихнула лідерів Старої Громади (В.Антонович, О. Кониський та ін.) на співпрацю з народовцями – діячами українського визвольного руху на західноукраїнських землях у складі Австрійської імперії. У передумові до збірнику «Громада» М.Драгоманов, натхненник «молодих громад» (Наддніпрянська Україна) та радикалів (Західна Україна), писав: «Україною ми звемо всю сторону від верху р. Тиси в теперішнім Венгерськім королівстві, на заході сонця, до р. Дону на сході й кубанську землю у теперішнім російськім царстві, - від верху р.Нарова на півночі до Чорного моря на півдні - усю ту землю, де гурт народу говорить українською мовою». На західноукраїнському ґрунті одним з перших почав застосовувати поняття «соборність» І. Франко, визначний поет, письменник, діяч визвольного руху. І. Франко закликав співвітчизників: «Ми мусимо навчитися чути себе Українцями - не галицькими, не буковинськими Українцями, а Українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинне у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні конференції. Ми повинні - всі без виїмка, поперед усього пізнати ту саму Україну, всю її в етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані». Молодший співтовариш І. Франка Ю.Бачинський у праці «Україна irredenta (поневолена)» проголошував: «Україна - для себе! От її клич. Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна - одна, політично нероздільна від Сяну по Кавказ! - от її стяг».

 Боротьба за реалізацію ідеалу соборності українських земель посилилася за часи Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Визначною історичною віхою цієї боротьби став ІІІ Універсал Української Центральної Ради, представницького органу національно-демократичних сил Наддніпрянської України. 7 листопада 1917 року Українська Центральна Рада проголосила: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допомогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів». Територіальні межі Української Народної Республіки були окреслені наступним чином: «До території Народної Української Республіки належать землі, заселені в більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення кордонів Української Народної Республіки, щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Воронежчини і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встановлене по згоді організованої волі народів». Як бачимо, Універсал не містив гасла приєднання до УНР західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини. Але відродження української державності на землях Наддніпрянщини істотно вплинуло на ситуацію на заході України. У грудні 1917 року Українська Парламентська Репрезентація у Відні, в якій найвагомішу роль грали представники Української національно-демократичної парті, проголосила українське населення Австро-Угорської імперії  неподільною спадщиною української нації. У декларації, яку опублікувала Українська Парламентська Репрезентація, говорилося: «Полагодження української проблеми в Австрії може наступити тільки отсим шляхом: Найперше треба коронний край Галичину розкласти на його природні, себто історично‑національні части і тим самим відбудувати старо‑українське галицько‑володимирське королівство як історично‑національну цілість. Українська Парламентарна Репрезентація в Австрії заявляє, що відповідало би се найвисшому ідеалови української нації, прилучити галицько‑володимирське королівство, як неподільну спадщину української нації, до Української Народної Республіки».

На жаль, на той час консолідації українських земель перешкоджала складна зовнішньополітична ситуація. Потерпівши поразку від радянських військ, у січні 1918 року Центральна Рада залишила Київ. Її спроба взяти реванш над більшовиками за допомогою Центральних держав закінчилася гетьманським переворотом, який відбувся за сприянням німецьких та австро-угорських окупаційних військ. Тільки у грудні 1918 року завдяки перемозі антигетьманського повстання та приходу до влади Директорії було відновлено Українську Народну Республіку (УНР).

Водночас наслідком поразки Центральних держав у Першій світовій війні став розпад Австро-Угорської імперії. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада, представницький орган національно-демократичних кіл українського визвольного руху, затвердила конституційні основи Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

З приводу цих доленосних подій М.Шаповал справедливо зазначав: «Доки не було УНР, доти не могло бути мови про соборну Україну, яку творити можна при передумові, що кожна частина нашої землі стає вільною. Листопадова революція в Галичині і листопадова революція на Наддніпрянщині [антигетьманське повстання, підняте Директорією] відкрили цю можливість соборності».

У листопаді – грудні 1919 р.  ідея об’єднання в складі УНР всіх етнічно‑українських земель охопила майже всі прошарки українського суспільства. Найвпливовіші політичні партії Наддніпрянщини – УСДРП і УПСР – рішуче виступали за злуку УНР та ЗУНР. Так, у резолюції VI конгресу УСДРП, який відбувався 10–12 січня 1919 р. в Києві, говорилося: «Український народ, розірваний на частини між ріжними країнами (в Галичині, Буковині, Угорщині, Бессарабщині, Кубані та Дону), простує серед найтяжчих фінансово‑економічних і міжнародних обставин, оточений імперіалістичними і контрреволюційними ворогами (польські, румунські, донські, добровольчі, антантські і світські наступи на Україну), — простує до об’єднання в національно‑суверенних формах державного життя».

Ідея соборності була ключовою в ідеологічній платформі УПСС. 1 січня 1919 року самостійники‑соціалісти на зборах в Києві ухвалили: «Галичині і Буковині повинна бути негайно подана допомога грішми, харчами та збройною силою».

За  возз’єднання з Наддніпрянською Україною активно виступали галицькі соціал‑демократи, студентство, Січове стрілецтво, широкі прошарки західноукраїнського суспільства. Соціал-демократами Галичини і Буковини були засновані «Комітети З’єднання Українських Земель». К. Левицький, один з лідерів націонал‑демократів, голова Державного секретаріату визнавав, що «ідея єдності всіх українських земель, всього українського народу панувала тоді неподільно в душах і думках українського народу Галичини».

Незважаючи на величезні труднощі, які поставали на шляху до об’єднання двох українських держав, зокрема, початок другої українсько-більшовицької війни, новий наступ радянських військ на землі Наддніпрянської України (з листопада 1918 р.); початок українсько-польської війни, залишення УНРадою Львову, ідея об’єднання українських земель у складі соборної національної держави почала реалізовуватися на практиці.

24 листопада 1918 року уряд ЗУНР ухвалив рішення розпочати переговори з Директорією в справі злуки (об’єднання з УНР). Наступного дня західноукраїнські делегати виїхали на переговори з представниками Директорії до Наддіпрянщини.

Переговори про об’єднання українських республік розпочалися наприкінці листопада 1918 року у Фастові. З боку ЗУНР їх проводили Л.Цегельський і Д.Левицький; з боку УНР - В.Винниченко, П.Андрієвський, А.Макаренко, Ф.Швець. Під час переговорювалися питання надання допомоги ЗУНР у війні з поляками та створення соборної Української держави.

Переговори утруднювали ідейно-політичні розбіжності між керівництвом УНР і ЗУНР. Члени Директорії мали соціалістичні погляди і часто звинувачували лідерів ЗУНР у спробах збереження «буржуазного» ладу, нерішучості в соціальних перетвореннях. Навпаки, діячі Української Національної Ради побоювалися, що соціалістичні реформи, задекларовані Директорією, приведуть до безладдя й анархії.

Під час переговорів був досягнутий компроміс. 1 грудня 1918 року у Фастові був підписаний Передвступний договір про майбутнє об’єднання (злуку) ЗУНР з УНР в одну державу. У договорі містилося: «Йдучи за найгарячішими бажаннями Українського Народу обох Українських Народних Республік бути якнайскоріше і навіки злученими в одній національній, незалежній та суверенній Українській Державі, та виповняючи висловлену волю верховних і рішальних тимчасових державних органів, а саме волю Українського Національного Союзу і установленої ним Директорії з одного боку, та Українську Національну Раду і Раду Державних Секретарів з другого боку, злучитись в одно державне тіло, заключаємо ми слідуючий передвступний договір про державну злуку:

1) Західно‑Українська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою ...

4) Західно‑Українська Народна Республіка з огляду на витворене історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними ріжницями окремішности життя своїй території й її населення, як будучій частині неподільної Української Народної Республіки, дістає територіальну автономію».

Керівництво ЗУНР прагнуло якнайшвидше ратифікувати Передвступний договір. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада на засіданні в м.Станіславові одноголосно прийняла ухвалу про Злуку ЗУНР з УНР. В ухвалі зазначалося: «Українська Національна Рада, виконуючи право самоозначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єдиненє з нинішнім днем Західно‑Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку. Зміряючи до найскоршого переведення сеї злуки, Українська Національна Рада затверджує передвступний договір про злуку, заключений між Західно-Українською Народною Республікою й Українською Народною Республікою».  У Київ була направлена делегація ЗУНР на чолі з віце-президентом Української Національної Ради Л. Бачинським.

Делегація ЗУНР прибула до столиці УНР 18 січня, де їй була влаштована урочиста  зустріч. Делегати опинилися в центрі уваги преси і всієї київської громадськості. В. Андрієвський згадував: «В ті часи Галичане були у нас найпопулярнішими людьми. Їх скрізь чекали, на них покладалися великі».

19 січня 1919 року відбулася перша офіційна нарада Директорії і Ради Народних Міністрів УНР за участю президії делегації ЗУНР. Л. Бачинський передав Директорії  вірчу Грамоту Української національної Ради. На переговорах було вирішено провести урочисте святкування об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня. Зазначимо, що цей день збігався з річницею проголошення незалежності Української Народної Республіки в ІV–му Універсалі Української Центральної Ради.

У праці І. Гошуляка «Терністий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)» про події 22 січня 1919 року розповідається наступним чином:

«Було це в середу. День виявився морозним. Дерева були вкриті інеєм. З самого ранку місто набуло святкового вигляду. На багатьох будинках майоріли національні прапори, балкони прикрашали килими і полотна з українськими малюнками. Особливо гарно були удекоровані будинки на Софійському майдані й сусідніх вулицях. Серед них виділялися приміщення Центральної контори телеграфу і Київського губернського земства. На їхніх балконах були розміщені портрети й бюсти Т.Шевченка, уквітчану національними стрічками й прапорами Тріумфальну арку при вході з Володимирської вулиці на Софійський майдан прикрашало зверху пано, а по боках старовинні герби України й Галичини. По всій площі до стовпів були прибиті різні герби Української землі й плакати.

Об одинадцятій годині на площу під звуки духових оркестрів почали прибувати українські військові підрозділи: піхотні, артилерійські й самострільні команди, які розташувалися шеренгами з усіх чотирьох її боків. За військом поступово приходили делегації від робітничих організацій, учні київських шкіл, делегації від окремих міністерств та інших установ, хресні ходи з усіх київських церков. Звідусіль на площу стікалися люди. На ній ставало щораз тісніше. Незабаром вони заповнили не лише площу, але й всі прилеглі вулиці. Багато людей залазили навіть на дерева для того, щоб краще побачити все, що тут мало відбутися… Близько дванадцятої години біля пам’ятника Б.Хмельницькому… з’явилися члени Трудового конгресу і Українського Національного Союзу, делегація ЗУНР, члени Ради Народних Міністрів на чолі з В.Чеховським, вищі старшини української армії, представники дипломатичного корпусу. З Софійського Собору на площу вийшло і зайняло своє місце також духовенство з хоругвами… Нарешті прибули й члени Директорії на чолі з В.Винниченком. Військовий оркестр виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна», у відповідь залунали звідусіль вигуки «Слава!». Після того, як пристрасті дещо вгамувалися і стало тихіше, наступив кульмінаційний момент свята. Розпочалися урочистості промовою голови західноукраїнської делегації, заступника президента УНРади ЗУНР Лева Бачинського. В ній він, зокрема, сказав: «Світла Директоріє, Високий Уряде Української Народної Республіки! На цій історичній площі столичного города Києва стаємо оце ми, законні й вільними голосами нашого народу обрані, представники Західної України, а саме Галичини, Буковини і Закарпатської Руси та доносимо Вам і запевняємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми, український нарід західноукраїнських земель, будучи одною кров’ю, одним серцем і одною душею з усім народом Української Народної Республіки, власною нашою волею хочемо й бажаємо обновити національну державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого і Ярослава Мудрого, а до якої стреміли наші великі гетьмани — Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться в одно нерозривне тіло, в Соборну й Суверенну Державу».

Текст Універсалу Директорії УНР оголосив Федір Швець:

«Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає Народ Український про велику подію в історії землі нашої Української.

3 січня 1919 року в м.Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австрійсько‑Угорської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Народною Республікою в одноцільну суверенну Народну Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти й здійсняти на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народної Республіки від 3 січня 1919 року.

Однині воєдино зливаються століттями водірвані одна від одної частини Єдиної України — Західно‑Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині Народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».

Деякі сучасні науковці говорять про те, що Акт злуки мав символічний характер, не був втілений до життя. Ознайомитися з цією точкою зору можна за посиланням: http://blogs.pravda.com.ua/authors/ukolov/56a241a527c8a/

Але правдивим буде й те, що проголошення Акту злуки було сприйняте українським суспільством з радістю та натхненням. Микола Вороний у вірші «Коли ти любиш рідний край» написав з цього приводу:

«Прийшла пора, прийшла година –

Сміється Київ, сяє Львів!

Ярмо ляхів і москалів

Скидає вільна Україна,

Але, козаче, позір май,

Коли ти любиш рідний край!»

Підготовлено за монографією:

Гошуляк І. Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки). - К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2009. - 467 с.

Інтернет-ресурси учасників ІІ (обласного) туру всеукраїнського конкурсу "Учитель року - 2016", номінація "Історія"

СПИСОК УЧАСНИКІВ ДРУГОГО ТУРУ

ВСЕУКРАЇНСЬКОГО КОНКУРСУ «УЧИТЕЛЬ РОКУ – 2016»

№	П.І.Б. учасника	Місце роботи	Посилання на Інтернет-ресурс
1	Безгодкова Ольга Сергеевна	Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Краматорської міської ради Донецької області	http://istoria27.blogspot.com
2	Брехіна Тамара Іванівна	Загальноосвітня школа І-ІІІ  ступенів № 3 міста Красноармійська	Os3krasnoarm.at.ua
3	Герасименко Олена Олександрівна	Волноваський ліцей Волноваської районної ради Донецької області	http://gerasimenkoolena.blogspot.com
4	Демченко Ірина Георгіївна	Краснолиманський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» №1 Краснолиманської міської ради Донецької області	http://demshenko.blogspot.com/
5	Дума Олег Анатолійович	Костянтинівська спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 з поглибленим вивченням окремих предметів Костянтинівської міської ради Донецької області	http://history-konst.wix.com/duma
6	Єнова Олена Анатоліївна	Комунальний заклад «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №53 Маріупольської міської ради Донецької області»	enova53.simplesite.com
7	Калініченко Світлана Володимирівна	Зорянська СШ І-ІІІступенів імені Героя Радянського Союзу П.С.Дубрівного Костянтинівської районної ради	http://kalinichenko.ucoz.ua/
8	Колтипіна Юлія Сергіївна	Курахівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 Мар’їнської районної ради Донецької області	koltypina.blogspot.com
9	Мацюк Інна Олександрівна	Часовоярська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 17 Артемівської міської ради Донецької області	http://multiurok.ru/innochka-istoriya
10	Мицько Віктор Михайлович	Слов’янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 11 Слов’янської міської ради Донецької області	http://slavhistory.in.ua
11	Орлова Олена Анатоліївна	Світлодарський НВК «Загальноосвітня школа І ступеня -гімназія» Артемівської районної ради	http://opa4iriklol.wix.com/siteelenu
12	Петручик Луіза Олександрівна	Гірницька  загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №18 Селидівської міської ради Донецької області	http://quovadis2015.blogspot.com
13	Тупіленко Олена Олександрівна	Новодонецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №16 Добропільської міської ради	http://history16.ucoz.net/
14	Стребіж Іван Васильович	Олександрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 Слов’янської районної ради	strebizhteacher.wordpress.com

Відбірковий етап ІІ туру Всеукраїнського конкурсу "Учитель року - 2016"

Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кафедра суспільно-гуманітарних дисциплін та методики їх викладання

Відбірковий етап ІІ (обласного) туру

Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2016»

Номінація  Історія

1. Відповіді на тести. Історія
2. Найстаріша відома таблиця множення – це винахід мешканців:

А	Б	В	Г
	Х

А. Давнього Єгипту

Б. Давнього Дворіччя (Месопотамії)

В. Давньої Індії

Г. Давнього Китаю

3. Встановіть хронологічну послідовність подій:

А. «Коли ж побачив, що церкву завершено, він, увійшовши до неї, помолився богу, говорячи: «Господи боже! Поглянь із небес, і побач, і одвідай сад свій, і зроби, [щоб те], що насадила десниця твоя, люди сії новії, серце яких ти навернув єси до істини, [могли] пізнати тебе, істинного бога»… А коли він помолився, то сказав так: «Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину» (996 р.)

Б. «…І встановила вона по [ріці] Мсті погости  і данину, і по [ріці] Лузі погости, і данину, і оброки. І ловища її є по всій землі, і знаки  [її], і місця, і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село її Ольжичі й до сьогодні. Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ і перебувала [тут] із ним у любові». (947 р.)

В. «А було ж печенігів без числа… І поставив він варягів посередині, а на правій стороні — киян, а на лівім крилі — новгородців, і стали вони перед городом. А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на [тім] місці, де ото є нині свята Софія, митрополія руська;  бо тоді [це] було поле поза городом. І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір ___, і побігли печеніги в різні боки, і не знали вони, куди втікати, і ті, втікаючи, тонули в [ріці] Ситомлі, а інші — в інших ріках». (1036 р.)

	А	Б	В	Г
1		Х
2				Х
3	Х
4			Х

Г.«… І рушив _____ на греків, і вийшли вони супроти русі. І коли побачили [це] руси, то убоялися вельми | множества воїв. І мовив ______: «Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею [доведеться] стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо ж побіжимо ми, — то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Якщо моя голова ляже, — тоді [самі] подумайте про себе». І сказали вої: «Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо»». (971 р.)

4. За думкою англійського історика другої половини ХХ ст. Тревора-Ропера події 1640-1660 рр.ж в Англії не мали характеру буржуазної революції. Вони являли собою зіткнення двох феодальних угруповань: придворної знаті та провінційного джентрі, яке боролося за повернення до ідеалу єлизаветинської монархії. Який із заходів вождів англійського парламенту протирічить цьому висновку?

А.  Збереження системи торгових монополій.

Б. Відхилення парламентом біллю про часткове обмеження огороджувань.

В. Відміна рицарського держання землі від короля.

А	Б	В	Г
		Х

Г. Збереження платежів та служб для копігольдерів на користь лендлордів.

5. Які з біографічних фактів відносяться до Томаса Джефферсона, провідного діяча доби війни англійських колоній у Північній Америці за незалежність:

1.Наймолодший депутат Другого Контінентального конгрессу, автор Декларації незалежності.

2.Видатний науковець і письменник, автор першої конституції США.

3.Американський посол у Франції, ініціатор укладення союзу проти Британії.

4.Другий президент США, який придбав у Франції Луїзіану.

5.Автор памфлету «Здоровий глузд», що надихнув американців на війну  за незалежність.

А	Б	В	Г
	Х

А. 1,  3       Б. 1,  4

В. 2,  4       Г. 2, 5

6. Встановіть відповідність між зображеннями архітектурних споруд та прізвищами українських архітекторів ХVІІІ ст., які їх збудували:

1	2
3	4

А. І. Григорович-Барський

Б. С. Ковнір

	А	Б	В	Г	Д
1					Х
2				Х
3		Х
4			Х

В. Й. Г. Шедель

Г. Б. Меретин

Д. Я. Погребняк

7. Про яку подію можна розповісти учням за допомогою наступного документу:

«…1.Для оселення запорозьких козаків призначається в Катеринославській губернії Олександрівський повіт: а) так звана Бердянська земля, всього 43141 десятина… 2.До складу Запорозького козацького війська приєднати міщан Петровського посаду числом 238 ревізьких душ, з землею в їх володінні, з усіма їх рибними заводами».

А. Створення Катеринославського козацького війська (Війська вірних козаків), 1787 р.

Б. Переселення Чорноморського козацького війська, 1792 р.

В. Створення українських козацьких полків, 1812 р.

А	Б	В	Г
			Х

Г. Створення Азовського козацького війська, 1832 р.

8. Які з названих подій відбувалися в Англії у 1815-1847 рр.?

1.Будівництво першої залізниці Стоктон – Дарлінгтон.

2.Впровадження «хлібних законів» та зниження мита на хліб.

3.Парламентська реформа та надання виборчого права жінкам з 30 років.

4.Парламентська реформа та ліквідація 56 «гнилих містечок».

А	Б	В	Г
	Х

5.Встановлення телеграфного зв’язку з Індією та Америкою.

6.Створення робітних домів.

А. 1, 3, 5      Б. 1, 4, 6

В. 2, 3, 5      Г. 2, 4, 6

9. Вставте пропуски в реченні: «У 1890 р. проти так званої політики ________, угодовських відносин з австрійською владою, яку започаткували ________, _________, рішуче виступили І. Франко та М. Павлик».

А. «Нормалізації», С. Данилович, Ю. Романчук.

Б. «Нормализації», О. Барвінський, Є. Левицький.

А	Б	В	Г
			Х

В. «Нової ери», С. Данилович, Є. Левицький.

Г. «Нової ери», О. Барвінський, Ю. Романчук.

10. Німецький історик другої половини ХХ ст. Г. Ріттер писав, що головною рисою початку ХХ ст. була «пристрасть народів до війни». З ним погоджувався французький соціолог Арон: «Смак народів до насильства, воля до влади несли в собі війну, як хмара несе в собі грозу». Які події початку ХХ ст. підтверджують цей висновок науковців:

А. Балканські війни, Перша марокканська криза, захоплення Італією Тріполі.

Б. Російсько-турецькі війни, Боснійська криза, захоплення Англією Єгипту.

В. Італо-ефіопська війна, Судетська криза, захоплення Японією Північно-Східного Китаю.

А	Б	В	Г
Х

Г. Іспано-американська війна, Панамська афера, захоплення Францією Алжиру.

11. Визначте внутрішньополітичні заходи, що були проведені владою Західноукраїнської Народної Республіки у 1918-1919 рр. (три правильні відповіді):

А. Скликання Українського Національного конгресу та наділення його представницькими й законодавчими функціями.

Б. Довибори в Українську Національну Раду та наділення її представницькими й законодавчими функціями.

В. Створення Української галицької армії шляхом мобілізації.

Г. Створення Української галицької армії виключно на добровольчих засадах.

Д. Створення Державного земельного фонду за рахунок державних, церковних і частини приватних земель із повним відшкодуванням за них; продаж земельних ділянок малоземельним господарям.

Е. Початок роботи спеціальної комісії з експропріації маєтків великих землевласників та Е. Початок роботи спеціальної комісії з експропріації маєтків великих землевласників та передачі землі малоземельним і безземельним селянам.

Б

В

Е

Ж. Створення правоохоронних органів – Державної Варти.

12. Визначте, до кого відноситься дана характеристика: «Він поставив перед собою і нацією надмету – поєднати політику і моральність, зробити вільними і щасливими себе, не зробивши при цьому рабами інших. У. Черчілль назвав його «бунтівним факіром»:

А. Сунь Ятсен.

Б. Чан Кайши.

А	Б	В	Г
		Х

В. Мохатма Ганді.

Г. Джавахарлал Неру.

13. Де і коли відбувалися події, описані в тексті?

«25 квітня до «Опера-Хауз» з’їхалися делегати 50 країн. Серед учасників конференції була також делегація від Української РСР»

А. Нью-Йорк, 1945 р.

Б. Сан-Франциско, 1945 р.

А	Б	В	Г
	Х

В. Париж, 1947 р.

Г. Гельсінкі, 1975 р.

14. Визначте, чи належать наведені вислови президенту США Дж. Кеннеді:

    А. «… Не питай, що країна може зробити для тебе; питай, що ти можеш зробити для країни».

   Б. «Ми боремося не просто за дієздатність нації… Це хрестовий похід, метою якого є не тимчасове обмеження соціалізму, а припинення його просування назавжди».

А. Належать обидва уривки.

А	Б	В	Г
	Х

Б. Належить лише перший уривок.

В. Належить лише другий уривок.

Г. Не належить жоден уривок.

15. Встановіть хронологічну послідовність подій доби революцій кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. у країнах Центральної та Східної Європи:

1.Прийняття конституційного Акту про розподіл Чехо-Словацької Федеративної Республіки (1992 р.).

2.Входження Німецької Демократичної Республіки до складу Федеративної Республіки Німеччини (1990 р.)

3.Засідання «круглого столу» за участю правлячої Польської Об’єднаної Робочої Партії та опозиційної «Солідарності» (лютий-квітень 1989 р.)

4.Розправа над учасниками мітингу в Тімішоарі та початок народної революції в Румунії (грудень 1989 р.)Х

А. 1, 3, 4, 2

А	Б	В	Г
		Х

Б. 2, 4, 3, 1

В. 3, 4, 2, 1

Г. 4, 3, 2, 1

16. Встановіть відповідність між портретами українських дисидентів та їх стислими характеристиками:

1	2	3	4

А (Валерій Марченко) - А. Український журналіст-дисидент, обдарований перекладач зі східних та європейських мов. У1973 р. за кілька своїх неопублікованих есе на захист рідної мови, отримав вирок: 5 років таборів та 2 роки заслання. Після відбування терміну проживав у Києві. Тут він провадив активне листування із закордоном. У 1984 р. засуджений вдруге; в ув’язненні помер.

1 (Олекса Тихий) - Б Педагог, мовознавець. Вперше заарештований  у 1956 р. за листа, надісланого до ЦК КПРС із протестом проти введення військ Варшавського договору в Угорщину. Член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови в Донецькій області. Помер в ув'язненні.

В. Автор книги «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1965р.). За відкриті виступи на захист української інтелігенції, самвидавські матеріали був ув’язнений у 1972 р.

2 (Микола Руденко ) -Г. Поет, автор численних збірок поезій і повістей (поема «Хрест» про голод 1933р.). Засновник Української Гельсінської групи (1976р.), засуджений у 1977 р., під тиском громадськості звільнений у 1988 р.

3 (Василь Стус) - Д. Один з активних учасників акції протесту у вересні 1965 р. в кінотеатрі «Україна» в Києві, за що був виключений з аспірантури Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР. У 1970 р. за кордоном вийшла його збірка поезій «Зимові дерева», через два роки був засуджений за «антирадянську агітацію». У 1980р. отримав новий термін, помер в ув’язненні.

	А	Б	В	Г	Д
1		Х
2				Х
3					Х
4	Х

2. Тестування з педагогіки й психології

1.           Вікові періоди розвитку дитини (періоди підвищеної чутливості), які є найсприятливішими для розвитку психічних процесів дитини, називаються:

А  емоційними

А	Б	В	Г
	Х

Б  сензитивними

В  рефлекторними

Г  акселераційними

2.           Приведіть у відповідність назву типу темпераменту та індивідуально-типологічну характеристику дитини:

1 сангвінік	А   Діти цього темпераменту характеризують легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. Поведінка їх енергійна й різка. Вони бурхливо реагують на подразники, їм важко переключатися на спокійнішу справу. У колективі прагнуть самостверджуватися.
2 холерик	Б   Діти цього темпераменту надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі. Вони сором’язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин, відзначаються хворобливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, невпевненістю у своїх силах.
3 флегматик	В   Дітей цього темпераменту характеризують легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі. Вони енергійні, активні, довго не витримують одноманітної діяльності. Легко спілкуються, не схильні ображатися, адекватно реагують на зміну обставин.
4 меланхолік	Г   У дітей цього темпераменту почуття важко збуджувані, проте тривалі й стійкі. Вони повільні, неохоче спілкуються, часто нехтують тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів. Вони уникають доручень, але отримавши їх, виконують з бажанням. Організовані. Ухиляються від конфліктів. А Б В Г 1 Х 2 Х 3 Х 4 Х

3.            Розташуйте систему потреб за класифікацією американського психолога Абрахама Маслоу відповідно до ієрархії мотивів

А потреба у безпеці, в захисті від насилля і погроз

	А	Б	В	Г
1				Х
2	Х
3			Х
4		Х

Б  потреба у самовдосконаленні

В  потреба в оцінці й повазі

Г  потреби фізіологічні в їжі, воді, теплі, рухах, здоров’ї, сні

4.    Найефективнішим для навчального процесу є вид уваги, умовою виникнення якого є входження в діяльність та викликаний у зв'язку з цим інтерес:

А мимовільна увага

А	Б	В	Г
		Х

Б довільна увага

В післядовільна увага

Г післямимовільна увага

5.    Які емоційні стани охарактеризовані у наступних прикладах:

1 настрій	А Учень почув від однокласника образливі слова і завдав йому тяжких тілесних ушкоджень
2 афект	Б Учень відчуває психічну напругу, адже батьки фізично карають його за незадовільні оцінки
3 агресивність	В Учень весело наспівував пісню, на душі було легко і соняшно, все навколо здавалося таким прекрасним
4 стрес	Г Учень почав палити марихуану. Через неї він втратив інтерес до навчання, колишніх друзів, сім’ї
	Д Учень, прийшовши зі школи стомленим, роздратованим, безпідставно накинувся на молодшу сестру

	А	Б	В	Г	Д
1			Х
2	Х
3					Х
4		Х

6.           Процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил та досягнення певного рівня освіченості – це:

А навчання

Б освіта

А	Б	В	Г
	Х

В викладання

Г знання, уміння та навички

7. Метою Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 — 2020 роки є визначення пріоритетів та основних напрямів національно-патріотичного виховання дітей та молоді, розвитку відповідних інститутів держави і суспільства, забезпечення змістового наповнення національно-патріотичного виховання на основі:

А підвищення професійної компетентності фахівців у сфері національно-патріотичного виховання, налагодження конструктивної взаємодії між суб’єктами національно-патріотичного виховання

Б підвищення ролі української мови як національної цінності; забезпечення належної організації науково-дослідної та методичної роботи у сфері національно-патріотичного виховання

В формування єдиних стандартів діяльності у сфері національно-патріотичного виховання та інструментів їх впровадження

А	Б	В	Г
			Х

Г формування національно-культурної ідентичності, національно-патріотичного світогляду, збереження та розвитку духовно-моральних цінностей Українського народу.

8.                  Метою освітньої галузі «Суспільствознавство» є:

А  розвиток особистості учня, формування в нього мовленнєвої і читацької культури, комунікативної та літературної компетентності, гуманістичного світогляду, національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій

Б формування і розвиток  проектно-технологічної та інформаційно-комунікаційної компетентностей для реалізації творчого потенціалу учнів і їх соціалізації у суспільстві

В забезпечення розвитку учня як особистості, що керується гуманістичними нормами і цінностями, усвідомлює себе громадянином України та успішно самореалізується в сучасному українському суспільстві

А	Б	В	Г
		Х

Г формування в учнів у процесі сприймання, інтерпретації, оцінювання ними творів мистецтва та провадження практичної діяльності системи ключових, міжпредметних естетичних і предметних мистецьких компетентностей як цілісної єдиної основи світогляду

9.                  Дайте визначення поняттю «компетентнісний підхід»:

А спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності

Б набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці

В суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини

А	Б	В	Г
Х

Г спрямованість навчально-виховного процесу на розвиток умінь і навичок особистості, застосування на практиці здобутих знань з різних навчальних предметів, успішну адаптацію людини в соціумі, професійну самореалізацію, формування здібностей до колективної діяльності та самоосвіти.

10.               Укажіть методи навчання за особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів

А  репродуктивний

Б аналітико-синтетичний

В дедуктивний

Г  частково-пошуковий

А

Г

Д

Д дослідницький

Е аналогічно-індуктивний

Є теоретичний

11.                Форма організації навчання, сутність якої ґрунтується на забезпеченні кожного учня можливістю працювати індивідуально, згідно зі своїм темпом, де колективна робота проводилася протягом години, решту часу учні вивчали матеріал індивідуально, звітуючи про виконання перед учителем відповідного предмета – це:

А  Дальтон-план

Б  Белл-ланкастерська система взаємного навчання

В  Мангеймська форма вибіркового навчання

А	Б	В	Г
Х

Г  Бригадно-лабораторна форма навчання

12.                До критеріїв педагогічних новацій НЕ належить:

А  Новизна та оптимальність

Б Індивідуальність застосування

А	Б	В	Г
	Х

В Результативність та ефективність

Г Можливість творчого застосування в масовому досвіді

13. Назвіть предметно-історичну компетентність, задля формування якої учні повинні порівнювати, пояснювати, узагальнювати та критично оцінювати факти й діяльність осіб, спираючись на здобуті знання, власну систему цінностей із позиції загальнолюдських та національних цінностей; виявляти суперечності в позиціях, інтересах, потребах соціальних груп і окремих осіб та роль в історичному процесі, тенденції й напрями історичного розвитку (за Г.Фрейманом):

А Інформаційна

А	Б	В	Г
		Х

Б Логічна

В Аксіологічна

Г Просторова

14. Визначте порядок реалізації структурних компонентів уроку вивчення нового матеріалу:

А Актуалізація опорних знань, умінь та уявлень учнів, мотивація навчальної діяльності, вивчення нового матеріалу, осмислення знань і умінь, оголошення теми, представлення її змісту та очікуваних результатів, систематизація й узагальнення нових знань і умінь на перетворюючому та творчому рівнях

Б Організаційний момент, мотивація навчальної діяльності, вивчення нового матеріалу, рефлексія, оголошення теми, представлення її змісту та очікуваних результатів, систематизація й узагальнення нових знань і умінь на перетворюючому та творчому рівнях, підсумок уроку

В Організаційний момент, актуалізація опорних знань, умінь та уявлень  учнів, мотивація  навчальної діяльності, оголошення теми, представлення її змісту та очікуваних  результатів, вивчення нового матеріалу, систематизація й узагальнення нових знань і умінь на перетворюючому та творчому рівнях підведення підсумків та рефлексія

А	Б	В	Г
		Х

Г Організаційний момент, мотивація навчальної діяльності, вивчення нового матеріалу, актуалізація опорних знань, умінь та уявлень учнів, систематизація й узагальнення нових знань і умінь на перетворюючому та творчому рівнях, оголошення теми,  представлення її змісту та очікуваних результатів; перевірка навчальних досягнень учнів

15. Розташуйте у хронологічній послідовності етапи інтерактивної вправи під час основної частини уроку з історії:

1) виконання завдання в групах

2) інструктування учителем

3) організаційні дії учнів (розподіл ролей)

4) актуалізація опорних знань учнів

5) презентація та обговорення результатів виконання завдань

А	Б	В	Г
		Х

А) 2, 1, 4, 5

Б) 3, 2, 1, 4

В) 2, 3, 1, 5

Г) 2, 3, 4, 5