середа, 13 квітня 2016 р.

Заходи у зв'язку з 30-ми роковинами Чорнобильської катастрофи

Сценарій позаурочного заходу
 «На Чорнобиль журавлі летіли тридцять років тому, як тепер»
Упорядник:Ракитянський С.О.
Класи: 7-11.
Мета: осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю.

Форма: урок пам'яті. 

Обладнання: презентація, аудіозаписи пісень

Хід проведення

                                (Відеоролик «М. Кондратюк «На Чорнобиль журавлі летіли»)          

Ведучий 1.  Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому:
 Шумлять жита, як і раніше,
Пливуть у небі літаки…
За вас історія допише
Суворі подвигу рядки.
     Сьогодні – день пам’яті, день скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Чи не повториться трагедія в іншому місті? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запалимо поминальну свічку - свічку надії. Хай полум’я свічок у ваших душах зіллється в одне полум’я віри. Ми будемо жити! (слайд № 2)

(Лунає дзвін,  запалюються свічки)
(Звучить тиха музика. О. Білозір «Молитва»)

Ведучий 1. Намалюй, будь ласка, радість і красу.       
Ведучий 2. І малюю я веселку, квітку і росу,                 (слайд № 3)
                    З посмішкою на обличчі
                    дівчинку у вінку.
                     І хлопчину, що кружляє
                     з нею у танку.
Ведучий 1. Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.
Ведучий  2. Я малюю лист осінній, схилену вербу.       (слайд № 4)
                     Що спустила свої віти голі до землі.
                     І ключами в синім небі ринуть журавлі.
Ведучий 1. Намалюй мені ще ніжність.
Ведучий 2. Тема непроста.                                                (слайд № 5)
                     І малюю я рожеві мамині вуста,
                     І метелика, і сонце, й квітку лугову.
                     І зелену шовковисту молоду траву.
Ведучий 1. Намалюй, будь ласка, намалюй біду.              
Ведучий 2. Як її намалювати?                                             (слайд № 6)
                     Спосіб не знайду.
                     Чи поранену пташину, може, ледь живу?
                     А рука сама малює чорнобиль-траву…
Ведучий 1. Навіщо ти траву малюєш? Це біда така?         
Ведучий 2.  Цю траву звуть «чорнобиль», ця трава гірка.  
                      В ній отрута, смерть, і сльози, і брудна вода.
                      В ній хвороби, сум, неспокій.
                      Це страшна біда!

Ведучий 1. Краще намалюй щось гарне.
                    Намалюй життя.
                    А гірку траву чорнобиль
                   Викинь на сміття.                               
Ведучий 2. Так, намалюю я життя тобі.                      (слайд № 7)
                     І надії намалюю, й мрії голубі.
                     Намалюю синє небо, чисте джерело.
                     Намалюю я лелеку, поле і село,
                     Намалюю, віру, доброту й любов.
                     Та гірка трава чорнобиль проростає знов.
Ведучий 1. З усіх країн летять у твою ласку,                     (слайд № 8)
                     Дитинства спогади, щасливі сни.
                     Стрічай, Чорнобиль, - полинова казко,
                      Цілуй вітрами, садом пригорни!
Ведучий 2. Усе живе жадає жити,
                     Снаги і сили повне вщерть.
                     І важко, й страшно говорити,
                     Що над усім чатує смерть.
1-й учень. Не із сторінок стародавніх літописів, і не з легенд та переказів увірвалась у наше життя це лячне і моторошне слово - Чорнобиль…Місто-красень Чорнобиль…  Його ім’я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки.  Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім місто. Стародавній Чорнобиль дав свою назву потужній атомній електростанція, будівництво якої було розпочато в 1970 році. В 1986 працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п’ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі. Це мала бути гордість Радянського Союзу, а стала його трагедією.       (слайд № 9)   
2-й учень. Для побудови міста і електростанції не потрібно було шукати місце і знищити ліс, готувати майданчик для будівництва. Він сам знайшовся. Просто дивно, що серед могутніх сосен, повноводних озер, заводей і рівних берегів річки Прип’ять ніби ненароком впала величезна пляма пустельної землі, порослої чорнобилем. Чорнобиль – трава, яка має багато назв, одна з них - більник, біль чорний, чорнобиль. Сьогодні про це говорять, як про предзнамення…          (слайд № 10)
3-й учень.  26 квітня 1986 року… Того дня, вірніше, тихої весняної ночі, на 4-му енергоблоці ЧАЕС прогримів вибух, який сколихнув світ. Оспіваний мирний атом, здавалося б приручений, покірний і керований, вийшов з під влади людини, вивертаючи на земну поверхню вогняне нутро з незримою отрутою радіації. Аварія на четвертому блоці чорнобильської АЕС – це трагедія, яка зачепила інтереси сотень тисяч людей, заставила задуматись багатьох політиків, вчених і просто кожного із нас.  
4 -й учень. Не залишили пости,
                    Мужньо стояли на герці.
                    Пам’ятник їм возвести
                    Треба у кожному серці.           (слайд № 11)
  Ніч з 25 на 26 квітня. 1година 23 хвилини, 43 секунди. За свідченням очевидців пролунало                     два вибухи, над четвертим блоком полетіли, палаючи, шматки та іскри. Частина їх впала на дах машинного залу. Розпочалася пожежа.  
Ведучий 1.    Серед чорного, чорного неба
                        Засвітилася зірка Полин.
                        Вічно день пам’ятати цей треба.
                        Чорну ніч пам’ятати цю треба.
                        Перша ночі і двадцять хвилин.
Ведучий 2.    У пожежній частині сирена
                        Рвала тишу на тисячі тиш.
                        «SOS!» - кричали надсадно антени,
                        «SOS!» - кричали листочки у клена –
                        На Олімпі не чули їх лиш.
 5-й учень.     Перші хлопці були пів на другу
                        Блок четвертий, палав як сосна.
                        В ті хвилини щитом вони стали
                        Аби Україна і далі жила.
6-й учень. Момент вибуху і сирену в середині пожежної частини розділяла хвилина. Напевно цього часу було замало, щоб усвідомити до кінця всю небезпеку, а головне – що потрібно зробити пожежникам в найближчі хвилини. Це була не просто пожежна тривога. Це – сигнал тривоги № 3 – найбільший, що вимагає особливої мобілізації, не тільки всіх пожежних частин в широкому радіусі, але і власних сил – фізичних, а ще більше моральних. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 на чолі з начальником караулу Володимира Правиком. За ним прибув караул його бойового побратима лейтенанта Віктора Кібенка.                 (слайд № 12)
7-й учень. Вогонь все лютував і не вщухав. На допомогу пожежникам примчав майор Леонід Телятников.  «Ніколи в житті, - скаже він потім, - не було у мене дороги важчої, ніж ця – завдовжки у хвилини».
  Відвага… Для пожежного це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. О, ні! Це був смертельний бій, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу.                 (слайд № 13)
Ведучий 1     Безумству хоробрих – вогонь на вогонь:
                        І полум’я серця і вітер долонь.
                        Де подих і подвиг – в єдине злились,
                        Як рідна земля і розбурхана вись.
                        Безумству хоробрих – життя за життя.
                        Щоб тільки лишились і мати, й дитя.
                        Не всі виживають – та житиме світ –
                        І спів материнства, і день-первоцвіт.
Ведучий 2     Ті, що згоріли в огні
                        В перші хвилини двобою,
                        Землю прикрили собою,
                        Як наші діди на війні.
Ведучий 1.    Перший удар на себе…                                              
                        Перший вогонь на себе…
                        З полум’ям стали до бою,
                        З полум’ям смертоносним.
                        І заступили собою
                        Світ – що малий, що дорослий.               
Ведучий 2.     Світ з посивілим житом,
                        З цвітом і гроном калини,
                        З вічним дитячим сміхом,
                        Що на вустах Батьківщини.
8-й учень. Серед тих хто загинув, приборкуючи ядерну стихію – молоді. Їм ще тільки починати жити, кохати, приносити радість у свої оселі. У кожного були свої плани, надії, бажання. Все було попереду, але хто міг передбачити? Та ніч для них була фатальною. Вони не озиралися, не відступали, не ховались за спини інших. В самому пеклі аварії вони виконали свій обов’язок до останнього подиху. Ми схиляємо голови перед усіма, хто ціною свого життя оплатив шанс на життя мільйонів. Їх…. Сім - перших!   

(Лунає пісня Н. Яремчука «На могилі моїй…»)

9-й учень. Тієї ночі на зміні було 50 пожежників. Усі вони, перебуваючи у зоні смертельного вогню і смертельної радіації, зробили все можливе і навіть не можливе, щоб зупинити вогонь і попередити поширення аварії. Якби вони ціною свого життя не зупинили вогню, вибухнули б ще три енергоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місті Київської, Волинської, Чернігівської областей та півдня Білорусі залишилась би вирва.. Україна, Білорусь та південно - західна Росія втратила б більшість людей і тварин, а радіаційною зоною, небезпечною для життя, треба було б оголосити усю частину Євразійського материка і Північ Африки.
(Звучить «Реквієм»)
(слайд № 14)
Ведучий 1. Правик Володимир Павлович,  Кібенок Віктор Миколайович,  Тишура Володимир Іванович, Титенюк Микола Іванович,  Ващук Микола Васильович, Ігнатенко Василь Іванович,                          Телятников Леонід Петрович.         
Ведучий 2.    Запам’ятайте їхні імена.
                        На все життя запам’ятайте.
                        Для них домівка твердь земна,
                        Завчасу прийняла вона
                        Своїх героїв,
                        Тож віддайте
                        Їм славу, шану і печаль,
                        І смуток свій, свою скорботу.
                        Болить душа, а серцю жаль,
                        Не треба, Боже, срібла й злата.
                        Лиш чудо, Боже, сотвори:
                        Синів верни до матерів,
                        Батьків верни до дітвори,
                        До тої нас верни пори,
                        Коли реактор не горів.        
Ведучий 1. Хвилина мовчання, хвилина мовчання…(слайд № 15)
                        Це мить не прощання, а вічне стрічання
                        Із тими, кого вже не стрінемо ми.
                        Коли наступає хвилина мовчання,
                        У пам’яті нашій клекочуть громи.
Тож устаньмо і помовчимо мить – у пам'ять про тих, хто заснув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.                   (слайд № 16)
(Звучить метроном)
(Хвилина мовчання)
                                                                                           
10-й учень. (слайд № 17, 18)    Інформація про радіацію прийшла не з Радянського Союзу, як мало б бути, а з Форсмаркської АЕС (1100 км від місця аварії) в Швеції, коли на одязі співробітників 27 квітня  було знайдено радіоактивні частинки. Після пошуків витоку радіації на самій АЕС, стало зрозуміло, що в західній частині Радянського Союзу існує серйозна ядерна проблема. В той час, коли всі іноземні засоби масової інформації говорили про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів демонструвалася карта повітряних потоків в Центральній і Східній Європі, в Києві і інших містах України та Білорусі проводилися демонстрації і гуляння, які були присвячені Дню міжнародної солідарності трудящих.  
 11-й учень. Особи, відповідальні за приховування інформації, пояснювали згодом своє рішення не обхідністю запобігти паніці серед населення. Хоча рівень радіації, наприклад, в Києві, згідно з даними розсекречених документів СБУ перевищував фоновий в декілька десятків разів. При середньому фоновому значенні в Києві в 15 мкР/год, 1 травня в 11:00 гаммафон був  зафіксований на рівні близько 2500 мкР/год, тобто в 166 разів вищий за звичайний,  а саме в цей час на  Хрещатику відбувався парад. Протягом дня значення коливалися від 400 до 2500 мкР/год, що в 15-160 разів перевищувало середнє фонове значення в місті.                  
12-й учень. Для ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія були також створені республіканські комісії в Білорусії, Україні і в Росії, різні відомчі комісії і штаби. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС стали прибувати фахівці, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини, як регулярні, так і складені з терміново зібраних резервістів. Їх всіх пізніше стали називати «ліквідаторами».  Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт була виконана в 198687 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 чоловік.           (слайд № 19)
13-й учень. У перші дні основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще більш серйозним наслідкам. Наприклад, існували побоювання, що через залишкове тепловиділення в паливі, що залишається в реакторі, станеться розплавлення активної зони. Розплавлена речовина могла б проникнути в затоплене приміщення під реактором і викликати ще один вибух з великим викидом радіоактивності. Вода з цих приміщень була відкачана. Також були прийняті заходи для того, щоб запобігти проникненню розплавленої речовини в ґрунт під реактором.           
14-й учень. Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го блоку був побудований бетонний «саркофаг» (об'єкт «Укриття»). Оскільки було вирішено запустити 1-й, 2-й і 3-й блок станції, радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація. Будівництво саркофага було завершене в кінці листопада 1986 року.            (слайд № 20)
15-й  учень 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні цього ж року ре-актор був повністю виведений з експлуатації. У грудні 1995 року був підписаний меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і урядами країн «великої сімки» і Комісією Європейського Союзу, згідно якому почалася розробка програми повного закриття станції до 2000 року. 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений реактор останнього, третього, енергоблока і станція припинила своє існування.
16-й учень. Саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Небезпека, в разі його обвалення, в основному визначається тим, як багато радіоактивних речовин знаходиться усередині. За офіційними даними, ця цифра досягає 95% від тієї кількості, яка була на момент аварії. Якщо ця оцінка вірна, то руйнування укриття може привести до дуже великих викидів, які впродовж ще двох віків матимуть  смертельний для людей рівень радіації.
     У березні 2004 року Європейський банк реконструкції та розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага для ЧАЕС. Переможцем тендеру в серпні 2007 року була визнана французька компанія NOVARKA . Планується збудувати так звану «Арку», яка накриє сучасний об'єкт «Укриття»(слайд № 21)
17-й учень. На жаль, з ліквідацією аварії на станції біда для України не вщухла. Радіація заразила води, землі і повітря майже всієї України. А на деяких землях узагалі ризиковано залишатись. Ці землі було огороджено гострою огорожею і названо Чорнобильською зоною. Чорний круг невідомо скільки років залишиться виразкою на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, об лаштовані місця, могили своїх батьків. Це була страшна евакуація.
                                                    (Звучить пісня Л. Сандулеси «Зона»)
                                                                    (слайди № 22, 23, 24)
18-й учень.  Офіційна довідка: із зони було вивезено понад 90 тисяч жителів; утрачено 48000 га земельних угідь; виведено з ладу 14 підприємств; 15 будівельних організацій; втрачено 90000 м житла, 10400 приватних будинків. Повертаючись до безлюдної зони, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя? У цій місцевості безлюдні будинки.
19-й учень. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки тяжко вражені невидимою хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітнуть і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами; не п’є води, насиченої радіоактивною отрутою, і навіть повітря, яким ми дихаємо, стало ворогом.           
Ведучий 2.   
                        Куди не глянеш – все мов нереальне.       (слайд № 25)
                        Стоїть край шляху дерево печальне,
                        Гудуть дороги високовольтних ліній,
                        Чорніє човен між розквітлих лілій,
                        Лежить село, неначе на картині,
                        Біліючи хатами на долині.               
Ведучий 1. А в тім селі ні голосу, ні звуку,                     (слайд № 26)
                        І вікна випромінюють розлуку.
                        І двері навхрест дошками забиті,
                        І журавлі криничні сумовиті,
                        І тихій сад біля старої школи,
                        І дітям у ній не вчитися ніколи.
Ведучий 2. Навколо пустка і печаль біблійна,               
                        Навколо смерть, незрима і повільна.
                        Чортополохом обрій заростає,
                         Село і квіти стронцій роз’єднає.
                         І час пересипається пісками
                        На полі, що шуміли колосками.            
Ведучий 1. А по ночам, трагічне і фатальне,                  
                      На землю світло  проливається астральне,
                      І фантастичне, сіре мерехтіння
                      Продовжує приманливе видіння
                      Людей, які від наглої біди                                                                                                        
                      Пішли від цього краю назавжди.
Ведучий 2.    Поволі слід за ними заростає,
                        І дощ свинцевий землю засіває,
                        І дно ріки встеляють блискавки,
                        І, розметавши крила, ластівки
                        Ширяють на чорнобильських вітрах,
                        І чорні хмари навівають страх.           

Ведучий 1.    Як страшно це: води не скуштувати.          (слайд № 27)
                        У тім краю де Прип’ять, де Дніпро!
                        І хто посмів знічев’я відірвати
                        Від губ народу цілого відро?
Ведучий 2.    Дивлюсь на земля, на річкові води
                        І думаю, аж чорна від журби.          
                       А нам казали: «Ви царі природи»…
                       А ми насправді - атома раби!

Ведучий 1. Мамо, почуй мене, мамо,                                          (слайд № 28)
                        Бачиш, що я помираю.
                        Мамо, врятуй мене, мамо.
                        Мамо врятуй, я благаю.
                        Мамо, як весело в цвіті
                         Бджілка маленька літає,
                        Сонечко лагідно світить,
                        Вітер з хмаринками грає.
                        Мамо, як гарно у житі
                        Ластівка й жайвір літає.
                        Мамо, як добре в цім світі,
                        Мамо, я жити бажаю.
Ведучий 2.     Мамо, чому я хворію?                               (слайд № 29)
                       Чого ти плачеш ночами?
                       Мамо, невже я зумію
Батька обняти руками?
Чом на очах твоїх сльози?
Чом не всміхнешся ніколи?
Чи заплетеш мені коси,
Коли піду я до школи?
Ненько, чого ти ридаєш?
Мамо, невже помираю?                        
Як помогти, ти не знаєш?
Мамо, не хочу до раю!
 20-й учень. Евакуйовані втратили все: житло, речі, роботу, минуле. А головне – здоров'я, і ще гірше, дуже багато з них з часом утратили життя. За офіційними даними, від наслідків аварії померло 200 тис. людей. Але за неофіційними даними – у 2 рази більше.  Але найгірші сльози Україна проливає за дітьми. Бо підступність радіації полягає в тому що чим молодша людина, тим сильніше радіація вражає організм. Приречені діти, що може бути страшніше.
21-й учень. (слайд № 30) Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії:
  1-й урок – безвідповідальності( ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І  коли вже сталося трагедія, довго все подавалося в присмерках напівправди)
  2-й урок – милосердя ( всі люди відгукнулися на біду, прийшовши на допомогу.)
  3-й урок – патріотизму ( ми мусимо завжди пам’ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми; любити і берегти рідну землю).    
Ведучий 1.   Чорнобиля гірка полин                         
                        На серці ліг незримо й тяжко,
                        І плине над землею дзвін
                        Із тихим стогоном протяжно.
                        То дзвонять дзвони не Хатині,      
                        Де слід лишила свій війна,
                        Це стогнуть землі України,
                        Де мирний атом не мина.  
Ведучий 2.    На грані людства, на краю –                     (слайд № 31)
                        У тривозі атомній стою.
                        Душа тривожиться, мов птиця:
                        А що, як висохне криниця?
                        Тривожиться у полі колос:
                        Чому замовк пташиний голос?
                        І вмить здригається планета,
                        І річка Прип’ять, і річка Лета.
                        Не все, не все пощезне в світі.
                        Ще в зорях – сад, земля – у цвіті.
                        Лист подорожника. Дорога.
                        Та в серці – атомна тривога.            
Ведучий 1.    Українська земля!                                        (слайд № 32)
                     Плачуть твої предки
                     Трагічним сном, століттям замалі,
                     Чорнобиль був, Чорнобиль попередив
                     Про те, що може статись на землі.
Ведучий 2. Чорнобиль був і є, і завжди буде               
                    В серцях дитячих, мов набатний дзвін.  
                    Ані душа, ні розум не забуде,
                       Що долю багатьом скалічив він.                  
 Ведучий 1.  Радіаційна днина б’є на сполох,                ( слайд № 33)
                       Радіаційні стогнуть небеса.
                        Двадцятий вік, як доля, а не спомин.
                       Як хліб душі, як мамина сльоза.    
Ведучий 2.     Коли ми цей урок засвоїмо,                          
                        Що ідучи всесильно до мети,
                        Не треба забувати про озони,
                        Про землі й води, жита срібний дзвін,
                        Щоби ніколи омертвілі зони
                        Нащадкам не залишити своїм!         
22-й учень. ( слайди № 34, 35)  Урятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаємо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин..
                                   Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска,
                                   Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?
                                   І течуть твої сльози, і болять твої рани так близько.
                                   Чом не просиш у Бога здоров'я для діток своїх?
23 –й учень.             Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю.       (слайд № 36)
                                   Як допустила, щоб скалічили душу твою?
                                   Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка…
                                   Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,
                                   І петля радіації стягує шию твою.
                                   Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба,
                                    Знай, що Бог ще чекає молитву твою.          

(слайди № 37, 38)


(Звучить пісня Т. Петриненка «Молитва за Україну»)

Немає коментарів:

Дописати коментар